Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення коштів у сумі 13020 грн., на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, як набутих без достатньої правової підстави.

Позивач вказує, що перерахування коштів на підставі встановленого рахунку відповідача здійснено всупереч умовам укладеного договору; зобов'язання щодо перевезення вантажу відповідачем не виконано; строк дії укладеного договору перевезення від 16.07.2007р. закінчився 31.07.2008р., тому договірні правовідносини між сторонами є припиненими, отже відпала підстава, на якій відповідачем було набуто кошти.

Відповідач не виклав своєї позиції щодо предмету спору, в зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2008р. (суддя -Жирнов С.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Судове рішення вмотивовано недоведенням позивачем факту неотримання від відповідача автотранспортних послуг по доставці товару та факту безпідставності перерахування відповідачу коштів, що не дає право на витребування у відповідача коштів в сумі 13020, 00 грн. у порядку статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2008 р. (судді: Студенець В.І. - головуючий, Поляк О.І., Буравльов С.І.) рішення господарського суду міста Києва залишено без змін з мотивів її законності та обґрунтованості; доводи апеляційної скарги відхилено, як такі, що не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність взаємних зобов'язань сторін відповідно до умов укладеного ними договору, які продовжують існувати за відсутності передбачених Цивільним кодексом України (435-15) підстав їх припинення.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне незастосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема статті 181 Господарського кодексу України, статей 626, 628 Цивільного кодексу України.

Скаржник вважає помилковими висновки судів про існування між позивачем та відповідачем цивільних прав та обов'язків, оскільки між сторонами не досягнуто всіх істотних умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом і тому такий договір слід вважати неукладеним (або таким що не відбувся, згідно статті 181 Господарського кодексу України). Норми статті 1212 Цивільного кодексу України, підлягають застосуванню зокрема, у випадку, коли перерахування грошової суми здійснено на виконання договору, який згідно з законом не може бути визнаний укладеним.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав та не скористався правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника позивача у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судовому рішенні, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, сторонами 16.07.2007 було укладено договір №133 на перевезення вантажів, за умовами якого відповідач зобов'язався здійснити доставку автомобільним транспортом, нітрил акрилової кислоти з м. Саратов, а позивач провести оплату згідно рахунку-фактури, що передбачено підпунктами 1.1, 1.2 договору.

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 договору виконання доручення замовника (позивача) повинно здійснюватись у відповідності з транспортною заявкою.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що оплата послуг здійснюється позивачем на рахунок відповідача у строки, зазначені у заявці на основі повного комплекту документів: рахунку-фактури, податкової накладної, акту виконаних робіт та СМК.

Господарськими судами встановлено, що 10.04.2008р. відкрите акціонерне товариство Київського заводу реактивів, індикаторів та аналітичних препаратів "РІАП" уклали контракт-заявку з фізичною особою -підприємцемОСОБА_1 на перевезення вантажу: маршрут: м. Київ-м. Саратов РФ -м. Київ, за підписом голови правління ОСОБА_2

Фізична особа -підприємецьОСОБА_1 надав Київському заводу реактивів, індикаторів та аналітичних препаратів "РІАП" рахунок № 12 від 11.04.2008р. на оплату транспортних послуг по доставці груза з м. Саратов на суму 13020, 00 грн.

Платіжним дорученням № 5259 від 11.04.2008р. Київський завод реактивів, індикаторів та аналітичних препаратів "РІАП" перерахував фізичній особі -підприємцю ОСОБА_113020, 00 грн.,з призначенням платежу: сплата за автотранспортні послуги по доставці груза згідно рахунку №12 від 11.04.2008р. без ПДВ.

Тобто, як встановлено господарськими судами, позивач сплатив кошти на підставі договору на перевезення вантажу від 16.07.2007р.

Таким чином, твердження позивача, щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України з підстав закінчення строку дії договору перевезення 31.07.2008р., що свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами, є помилковим і ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено статтею 627 Цивільного кодексу України.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Господарськими судами встановлено, що сторонами досягнуто згоду за всіма умовами які передбачені у договорі перевезення від 16.07.2007р., що також підтверджує наявність у діях сторін волевиявлення на встановлення правовідносин з перевезення грузу, у тому числі через дії позивача та відповідача, з яких можна зробити висновок про такий намір. Зокрема, виставлення відповідачем рахунку, а позивачем перераховано кошти у сумі 13020, 00 грн. у вигляді передоплати передбачених договором послуг.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (внаслідок відмови від зобов'язання, відмови від виконання зобов'язання тощо).

При цьому, як обґрунтовано вказано апеляційним господарським судом, що ні договором, який укладений між сторонами, ні чинним законодавством не передбачено такої підстави для припинення зобов'язання як закінчення строку дії договору.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність тверджень позивача щодо наявності підстав зобов'язання сторін, на виконання яких, було здійснено оплату, такими що відпали, а відповідач в силу приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, не є особою, яка набула кошти без достатньої правової підстави.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Висновок господарських судів про те, що позивачем не доведено набуття або збереження відповідачем грошових коштів без достатньої правової підстави, ґрунтується на матеріалах справи та встановлених обставинах і відповідає вимогам закону.

Слід зазначити, що за статтею 54 Господарського процесуального кодексу України позивач самостійно визначає як предмет, так і підстави поданого позову. Судом встановлено відсутність підстав на яких ґрунтуються позовні вимоги (одержання відповідачем коштів без встановлених законом підстав), з огляду на що відмова у позові є правомірною.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті - 111 -5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими.

Як наслідок, прийняті судові рішення відповідають вимогам статей 43 та 105 Господарського процесуального кодексу України та Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 29.12.1976р. "Про судове рішення" (v0011700-76) зі змінами та доповненнями.

Доводи скаржника, викладені у касаційні скарзі про не застосування до спірних правовідносин норм статті 180 господарського кодексу України не заслуговують на увагу, оскільки визнання договору недійсним або припиненим не були предметом позовних вимог.

Інші твердження заявника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм процесуального та матеріального права при прийнятті постанови спростовуються матеріалами справи та не знайшли свого підтвердження, з огляду на що підстав для скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями - 111-5, - 111-7, пунктом 1 статті - 111-9 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства Київського заводу реактивів, індикаторів та аналітичних препаратів "РІАП" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.11.2008 року у справі № 9/177 господарського суду м. Києва та рішення господарського суду м. Києва від 12.09.2008р. залишити без змін.