СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
У Х В А Л А
від 23.12.70
(Витяг)
У лютому 1969 р. С. пред'явила позов до З., А.М. та О.М. про
визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/3 частини будинку та
виселення. Позивачка зазначала, що спірний будинок належить їй на
праві особистої власності. У серпні 1966 р. З., перебуваючи з її,
С., сином у фактичних шлюбних відносинах, пред'явила до неї позов
про визнання права власності на 1/2 частину зазначеного будинку.
Рішенням народного суду Іллічівського району м. Одеси від 28
вересня 1966 р. З. було присуджено 1/3 частину цього будинку. У
липні 1967 р. З. продала цю частину будинку М. за 3000 крб.
Посилаючись на те, що судові рішення про визнання З. права
власності на 1/3 частину будинку в порядку судового нагляду були
скасовані і наступним рішенням їй було відмовлено в позові,
позивачка просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/3
частини будинку та виселити подружжя М.
Рішенням народного суду Іллічівського району Одеси від 24
листопада 1969 р. договір купівлі-продажу 1/3 частини будинку
визнано недійсним і сторони приведені в попередній стан. З З.
стягнуто на користь А.М. 3000 крб. Крім того, цим рішенням
постановлено виселити сім'ю М. з будинку.
Ухвалою судової колегії у цивільних справах Одеського
обласного суду від 19 березня 1970 р. рішення народного суду
залишено без змін та зазначено, що виконання рішення в частині
виселення провести після стягнення на користь А.М. 3000 крб.
Постановою Президії Одеського обласного суду від 21 вересня
1970 р. протест Прокурора УРСР про скасування судових рішень
залишено без задоволення, а судові рішення без змін.
У протесті ставиться питання про скасування судових рішень і
направлення справи на новий розгляд. Протест підлягає задоволенню
з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги С., народний суд послався на те,
що право розпоряджатися своїм майном належить власнику, а оскільки
рішення народного суду, яким за З. визнано право власності на 1/3
частину будинку, скасовано і в позові їй відмовлено, то договір
купівлі-продажу 1/3 частини будинку слід визнати недійсним.
Судова колегія обласного суду, залишаючи рішення народного
суду без змін, зазначила, що власник має право відповідно до вимог
ст. 145 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) (1540-06)
витребувати майно від
добросовісного набувача, оскільки воно вибуло з його володіння
поза волею власника.
З цим погодилась і президія обласного суду, залишаючи протест
Прокурора УРСР без задоволення.
Проте наведені доводи визнати вірними не можна, оскільки вони
суперечать вимогам закону. Згідно зі ст. 145 Цивільного кодексу
( 1540-06 ) (1540-06)
власник майна вправі витребувати його від
добросовісного набувача лише в разі, коли воно придбане за плату в
особи, яка не мала права його відчужувати.
З матеріалів справи вбачається, що З. продала А.М. визнану за
нею частину будинку після того, як судові рішення щодо визнання за
нею права власності набрали законної сили. Отже, З. на час
відчуження згаданої частини будинку вважалась її власником і мала
законні підстави володіти, користуватись і розпоряджатись нею на
свій розсуд. Та обставина, що у травні 1968 р. в порядку судового
нагляду були скасовані судові рішення про визнання за З. права
власності на частину будинку, а при новому розгляді справи
рішенням народного суду Іллічівського району Одеси від 15 жовтня
1968 р. в позові їй відмовлено, не є підставою для визнання
недійсним договору купівлі-продажу. В даному разі С. мала право на
відшкодування 3000 крб., одержаних З. за продану нею 1/3 частину
будинку.
Судова колегія ухвалила: протест заступника Прокурора УРСР
задовольнити. Рішення народного суду Іллічівського району Одеси,
ухвалу судової колегії в цивільних справах Одеського обласного
суду та постанову президії обласного суду скасувати, а справу
передати до народного суду на новий розгляд в іншому складі.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.