У травні 1999 р. А. пред'явила позов до Акціонерного поштово-пенсійного банку "Аваль" (далі - АППБ) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позивачка зазначала, що в січні 1998 р. з метою укладення договору на строковий валютний вклад звернулась до Нікопольського філіалу АППБ (далі - НФ АППБ), де передала 1 тис. доларів США начальнику валютного відділу В. Остання оформила договір і передала їй один його екземпляр. У серпні 1998 р. їй було відмовлено у поверненні валютного вкладу, оскільки такий вклад на її ім'я у НФ АППБ зареєстрований не був.

Пізніше стало відомо, що вироком Нікопольського міського суду Дніпропетровської області від 9 грудня 1998 р. В. засуджено до позбавлення волі строком на 10 років за посадові злочини, розкрадання валюти в особливо великих розмірах, шахрайство. Посилаючись на те, що згідно з вимогами ст. 441 ЦК (1540-06) організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівника, А. просила стягнути з АППБ суму свого вкладу з відсотками і відшкодувати заподіяну моральну шкоду.

Рішенням Нікопольського міського суду від 6 серпня 1999 р. позов було задоволено. З АППБ на користь А. стягнуто 5 тис. 694 грн. на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди і 3 тис. грн. - моральної шкоди.

Ухвалою судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду від 13 вересня 1999 р. рішення міського суду було змінено: суму відшкодування моральної шкоди зменшено до 1 тис. грн.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень. Президія Дніпропетровського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

Задовольняючи заявлений позов, міський суд, посилаючись на вирок від 9 грудня 1998 р., визнав доведеним той факт, що В. при виконанні своїх службових обов'язків начальника валютного відділу НФ АППБ заподіяла матеріальну та моральну шкоду позивачці.

Судова колегія в цивільних справах обласного суду погодилася з таким висновком, проте він не є обгрунтованим, оскільки суд дійшов його без належного з'ясування всіх обставин справи і без урахування прав та обов'язків сторін.

Так, зі згаданого вище вироку Нікопольського міського суду вбачається, що В. була визнана винною у вчиненні злочинів, передбачених ст. 86-1, ч. 2 ст. 143, ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 172 КК (2001-05, 2002-05) , і засуджена до позбавлення волі строком на 10 років. Цим же вироком були задоволені цивільні позови А. та інших фізичних осіб до НФ АППБ у частині стягнення матеріальної шкоди, а у відшкодуванні моральної шкоди позивачам було відмовлено.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 12 січня 1999 р. вирок суду в частині вирішення цивільного позову про відшкодування НФ АППБ потерпілим - фізичним особам заподіяної В. матеріальної шкоди скасовано і направлено на новий розгляд у порядку цивільного судочинства, а в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди залишено без зміни. В ухвалі зазначалося, що В. заволоділа грошовими коштами потерпілих шахрайським шляхом, АППБ не укладав із ними договорів на зберігання коштів у іноземній валюті, їхні гроші до банку не надходили, на момент вчинення злочину НФ АППБ вкладів у іноземній валюті від громадян не приймав, а за своїми посадовими обов'язками начальник валютного відділу повноваженнями по прийому вкладів у іноземній валюті наділена не була.

Посилаючись на зазначені обставини і на те, що відповідно до положень ст. 441 ЦК (1540-06) відповідальність АППБ перед потерпілими можлива у випадку заподіяння В. шкоди лише при виконанні нею службових обов'язків, судова колегія в кримінальних справах обласного суду запропонувала при новому розгляді справи з'ясувати, чи виходила остання за межі своїх посадових обов'язків при укладенні з А. та іншими договорів на зберігання іноземної валюти, чи доручало керівництво НФ АППБ будь-кому зі своїх працівників, і В. зокрема, виконувати обов'язки по укладенню таких договорів.

Хоча згідно з ч. 1 ст. 319 ЦПК (1503-06) та ч. 1 ст. 376 КПК (1003-05) викладені в ухвалі вказівки суду, що розглядає справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду, який заново розглядає дану справу, міський суд не взяв цього до уваги і зазначені в ухвалі судової колегії в кримінальних справах обласного суду від 12 січня 1999 р. вимоги не виконав. Задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди, міський суд не дав оцінки також тій обставині, що при постановленні обвинувального вироку щодо В. у задоволенні аналогічних вимог А. та іншим уже було відмовлено.

Крім того, хоча вирішення даного спору безпосередньо впливає на подальші права й обов'язки В., остання в установленому процесуальним законодавством порядку до участі у справі притягнута не була.

За наявності таких недоліків судові рішення мають бути скасовані. При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін і залежно від установленого вирішити спір.

Виходячи з наведеного президія Дніпропетровського обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Нікопольського міського суду і ухвалу судової колегії в цивільних справах Дніпропетровського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.