У квітні 1998 р. У. В. пред'явив позов до У. М. та У. П. про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання за ним права власності на 2/3 жилого будинку та належних до нього споруд, поділ будівель у натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою. Позивач зазначав, що з 1940 р. проживав разом із дружиною У. Г. у будинку в с. Білогородка Києво-Святошинського району Київської області. Будинок було записано на батька дружини - М., який помер 13 січня 1969 р. Після смерті останнього вони з дружиною добудували до будинку два приміщення, газифікували його, влаштували водяне опалення, виконали інші роботи, що призвело до істотного збільшення вартості будівель і, на думку позивача, відповідно до ст. 25 КпШС (2006-07) є підставою для визнання будинку спільною власністю його та дружини.

Посилаючись на наведені обставини, У. В. просив визнати частково недійсним свідоцтво від 21 жовтня 1996 р. про право успадкування спірного будинку після смерті У. Г., згідно з яким за ним та відповідачами визнано право на 1/3 частку майна кожному, визнати за ним право на 2/3 будинку, а за кожним із відповідачів - по 1/6. У порядку поділу спільного майна виділити йому весь будинок з належними до нього будівлями з умовою виплати відповідачам вартості їхніх часток, а також визнати за ним право користування земельною ділянкою поруч із будинком площею 0,4 гектара.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Києво-Святошинського районного суду від 21 квітня 1999 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського обласного суду від 25 травня того ж року, в позові було відмовлено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень. Президія Київського обласного суду протест задовольнила з таких підстав.

На порушення вимог статей 15, 30, 40, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) суд не вжив усіх передбачених законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи, не роз'яснив особам, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків, не перевірив пояснень сторін та не витребував від них відповідних доказів, своє рішення належним чином не мотивував.

Відмовляючи в позові, суд виходив із того, що дружина позивача У. Г. стала власницею спірного будинку після смерті її батька згідно зі свідоцтвом про право на спадщину від 8 квітня 1986 р., а правила ст. 25 КпШС (2006-07) поширюються лише на випадки належності будинку одному з подружжя. Спірний же будинок був власністю батьків дружини позивача.

Однак при цьому суд не взяв до уваги, що відповідно до ст. 548 ЦК (1540-06) прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття.

Батько У. Г. - М. - помер 13 січня 1969 р. і з цього часу все його майно стало належати дочці. Позивач зазначав, що саме після смерті М. вони з дружиною зробили істотні поліпшення в будівлях, що призвело до збільшення їхньої вартості.

Суд послався на те, що підняття фундаменту будинку та настилання підлоги було зроблено М., але цей свій висновок не обгрунтував жодним доказом. Відхиляючи доводи позивача щодо прибудови до будинку двох кімнат, обладнання газопроводу та водяного опалення, суд мотивував це тим, що зазначені роботи виконані самовільно, і послався на довідку Білогородської сільської ради від 20 квітня 1999 р. Проте у довідці БТІ від 12 червня 1996 р. самовільних будівель у спірному господарстві не зареєстровано. Немає про це будь-яких даних і в технічному паспорті, оформленому 20 березня 1989 р. Доданою до скарги в порядку нагляду довідкою сільської ради від 2 жовтня 1999 р. факт самовільного будівництва спростовується. Без оцінки суду залишилась і та обставина, що ці самовільні, на його думку, будівлі включено до свідоцтва про право на спадщину від 11 жовтня 1996 р.

Відмовивши в позові про визначення порядку користування земельною ділянкою, суд рішення в цій частині не мотивував, хоча право сторін на будинок стверджено свідоцтвом про право власності, що тягне за собою і право на користування належною до нього земельною ділянкою.

Виходячи з наведеного президія Київського обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області та ухвалу судової колегії в цивільних справах Київського обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.