ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 26.07.99
У серпні 1998 р. К. оскаржив до суду рішення Київської
обласної МСЕК та Центральної МСЕК про відсутність медичних
показань до забезпечення його автомобілем із ручним керуванням
Заявник зазначав, що оскаржувані рішення суперечать висновкам
медичних установ, у яких він проходив лікування і які підтвердили
наявність у нього захворювань, що є підставою для забезпечення
його як інваліда Великої Вітчизняної війни II групи таким
автомобілем, і просив визнати рішення МСЕК незаконними.
Ухвалою Старокиївського районного суду м. Києва від 10
листопада 1998 р., залишеною без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Київського міського суду від 2 грудня 1998 р.,
скаргу залишено без розгляду.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування цих судових рішень як постановлених із
порушенням вимог процесуального законодавства. Президія Київського
міського суду протест задовольнила з таких підстав.
Залишаючи скаргу без розгляду, суд виходив із того, що К.
доповнив її вимогами позовного характеру та просив вирішити
питання про забезпечення його автомобілем із ручним керуванням.
Суд визнав, що за наявності таких вимог справа повинна
вирішуватись у порядку позовного провадження, і при цьому послався
на ч. 7 ст. 248-6 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
.
Із такими висновками погодилася судова колегія в цивільних
справах міського суду, яка залишила ухвалу суду першої інстанції
без зміни.
Проте ці висновки не є обгрунтованими, тому що вони не
узгоджуються зі змістом скарги К., його поясненнями щодо мети
звернення до суду і тому що судом не було враховано встановленого
законодавством порядку надання інвалідові автомобіля з ручним
керуванням.
Зі змісту скарги К. вбачається, що для вирішення органами
Міністерства соціального захисту населення України (далі -
Мінсоцзахист) питання про забезпечення його автомобілем із ручним
керуванням необхідний відповідний висновок МСЕК. Оскільки
оскаржувані висновки МСЕК є неправильними та позбавляють його
можливості звернутись до органів Мінсоцзахисту, К. просив
задовольнити його скаргу. Матеріали справи свідчать, що до
відповідних органів Мінсоцзахисту К. не звертався, питання про
забезпечення його автомобілем із ручним керуванням перед ними не
порушував і воно ними не вирішувалось. У скарзі вимог до органів
Мінсоцзахисту не заявлено.
Крім того, судом не враховано, що відмова органів
Мінсоцзахисту у вирішенні питання про забезпечення інваліда
автомобілем із ручним керуванням також може бути оскаржена до суду
в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
, а не в порядку
позовного провадження.
За таких обставин у суду не було підстав зазначати, що в
даному випадку має місце спір про право, який вирішується в
порядку позовного провадження, а в судової колегії міського суду -
підстав погоджуватися з такими висновками суду та залишати його
ухвалу без зміни.
Виходячи з наведеного й керуючись статтями 336-338 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, президія Київського міського суду постановлені у
справі рішення скасувала і направила останню на новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2000 р.