ПРЕЗИДІЯ ДОНЕЦЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 30.06.99
У листопаді 1997 р. Л., що діяла за дорученням П., звернулась
із позовом до К. про визнання недійсним охоронного свідоцтва
(броні) та визнання К. таким, що втратив право користування жилим
приміщенням у двокімнатній квартирі з підстав, зазначених у ст.
107 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
. Позивачка посилалась на те, що К. виїхав на
постійне місце проживання в м. Норильськ, де згодом одружився і
купив собі квартиру. Під час судового засідання вона уточнила, що
відповідач набув громадянства Російської Федерації, тому наявне в
нього охоронне свідоцтво на спірну квартиру втратило силу, і
просила визнати це свідоцтво недійсним, а відповідача - таким, що
втратив право на жилу площу з підстав, передбачених ст. 107 ЖК.
У березні 1998 р. К. пред'явив до П. зустрічний позов про
визнання її такою, що втратила право на жилу площу в спірній
квартирі з підстав, зазначених у ст. 71 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
, вважаючи,
що вона без поважних причин не жила в цій квартирі більше ніж
шість місяців.
Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 1 липня
1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Донецького обласного суду від 17 серпня 1998 р., охоронне
свідоцтво на квартиру, видане Донецьким бюро обміну жилої площі 23
лютого 1996 р. на ім'я К., визнано таким, що втратило силу, а К. -
таким, що втратив право на жиле приміщення в спірній квартирі. У
задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування зазначених судових рішень у частині
визнання охоронного свідоцтва таким, що втратило силу, а К. -
таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Президія
Донецького обласного суду визнала, що протест підлягає задоволенню
з таких підстав.
Задовольняючи позов П., суд виходив із того, що К. вибув на
інше постійне місце проживання в м. Норильськ, де придбав
квартиру, одружився, прийняв громадянство іншої держави, а тому
дійшов висновку, що К. втратив право користування жилим
приміщенням. Однак із таким висновком суду погодитись не можна.
Із матеріалів справи вбачається, що К. був прописаний і
постійно проживав у спірній двокімнатній квартирі. З місця
постійного проживання він вибув на роботу в район Крайньої
Півночі, уклавши спеціальний трудовий договір терміном з 30
вересня 1995 р. по 30 вересня 1998 р. Відповідно до вимог статей
73, 75 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
йому було видано охоронне свідоцтво (бронь)
на жилу площу в квартирі. Крім К. у цій квартирі була прописана й
жила П. На момент заявлення основного позову і прийняття рішення
судом термін дії охоронного свідоцтва не минув. Даних про те, що
К. при бронюванні квартири допустив зловживання чи мала місце
фальсифікація документів, у матеріалах справи немає, як і даних
про втрату ним громадянства України.
Згідно зі статтями 7, 20, 28 Закону від 8 жовтня 1991 р.
( 1636-12 ) (1636-12)
"Про громадянство України" (в редакції Закону від 16
квітня 1997 р. ( 210/97-ВР ) (210/97-ВР)
проживання або тимчасове перебування
громадянина України за межами держави не припиняє його
громадянства України. Останнє втрачається, якщо громадянин
добровільно набув громадянства іншої держави, однак його
належність до іноземного громадянства не визнається до прийняття
рішення про втрату громадянства України, що входить до компетенції
Президента України.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24
січня 1997 р. N 44-р ( 44-97-р ) (44-97-р)
"Про бронювання та придбання
жилих приміщень для осіб, які мають право на громадянство при
поверненні в Україну" (зі змінами від 22 грудня 1997 р. N 742-р
( 742-97-р ) (742-97-р)
за особами, які постійно проживали в Україні й мають
право на її громадянство, а нині проживають і працюють у районах
Крайньої Півночі Російської Федерації та в прирівняних до них
місцевостях, зберігається установлений порядок бронювання жилих
приміщень.
Таким чином, вирішуючи спір, суд не з'ясував повною мірою
обставин справи і не дав їм належної оцінки.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 336-340 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, президія Донецького обласного суду протест заступника
Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення районного
суду й ухвалу судової колегії в цивільних справах обласного суду в
частині задоволення позову П. скасувала і направила справу на
новий розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2000 р.