ПРЕЗИДІЯ РІВНЕНСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 10.06.99
Оскільки відповідно до земельного законодавства України право
власності на землю чи право користувані земельною ділянкою виникає
після встановлення землевпорядними організаціями меж такої ділянки
в натурі (і місцевості) та одержання документа, що посвідчує це
право, суд при вирішенні позовів про усунення перешкоди у
користуванні земельною ділянкою має з'ясовувати, чи було і як саме
вирішено питання про межі в зазначеному порядку.
Виконавчий комітет місцевої ради може вирішувати питання про
надання та вилучення землі, якщо рада делегувала йому ці
повноваження.
У разі відмови власника землі чи землекористувача дати згоду
на вилучення земельної ділянки воно може бути проведене за
рішенням суду. Відсутність рішення суду про вилучення земельної
ділянки як самовільно зайнятої не є підставою для того, щоб
самовільне користування могло продовжуватись і вона не могла бути
надана іншій особі без згоди того, хто нею самовільно
користується.
У березні 1995 р. М. звернувся до суду із позовом до В. і С.
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. У заяві
позивач зазначав, що на підставі рішення виконавчого комітету
Костопільської міської ради Рівненської області від 25 жовтня 1991
р. N 73 йому було виділено земельну ділянку площею 0,06 гектара
для будівництва жилого будинку. Суміжна земельна ділянка перебуває
в користуванні відповідачів, які самовільно захопили також частину
виділеної йому ділянки. В. відгородив цю частину ділянки огорожею
і добровільно зняти її відмовляється. Посилаючись на зазначені
обставини, М. просив зобов'язати відповідачів не перешкоджати йому
користуватися виділеною земельною ділянкою.
Справа розглядалася судами неодноразово. Рішенням
Костопільського районного суду від 24 червня 1998 р., залишеним
без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Рівненського
обласного суду від 12 жовтня того ж року, в задоволенні позовних
вимог було відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування цих судових рішень. Президія Рівненського
обласного суду протест задовольнила з тих підстав, що судом
неповно з'ясовано обставини справи, права та обов'язки сторін і не
всі зібрані у справі докази одержали оцінку суду.
Вирішуючи спір на підставі статей 31, 116 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
, суд
виходив із того, що сім'ї В. у 1970 р. було виділено під
індивідуальне будівництво земельну ділянку площею 0,06 гектара, а
суміжною земельною ділянкою площею 0,04 гектара з 1971 р.
користувалися відповідачі, а тому вилучення її, на думку суду,
мало провадитися за згодою фактичних землекористувачів, оскільки
рішення суду з цього питання не було. При цьому суд узяв до уваги
показання свідків і список громадян, яким рішенням міської ради
від 1 квітня 1994 р. N 87 було надано земельні ділянки згідно з
їхніми заявами.
Проте такий висновок суду не відповідає дійсним обставинам
справи та вимогам закону.
Відповідно до ст. 22 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
право власності на землю
або право користування земельною ділянкою виникає після
встановлення землевпорядними організаціями меж такої ділянки в
натурі (на місцевості) та одержання документа, що посвідчує це
право. У даному випадку судом не з'ясовано, яка зі сторін вправі
була претендувати на користування спірною земельною ділянкою, чи
були встановлені землевпорядними організаціями межі між земельними
ділянками сторін у натурі та якими документами це підтверджується.
Згідно зі ст. 10 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
до відання міських рад у
галузі регулювання земельних відносин на їх території належить
надання земельних ділянок у користування. Суд не перевірив, чи був
наділений виконавчий комітет міською радою відповідними
повноваженнями на час надання М. земельної ділянки.
За правилами ст. 31 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
вилучення земельної ділянки
в разі відмови її власника або землекористувача дати згоду на це
може бути допущено за рішенням суду. Однак, як видно з матеріалів
справи, таке рішення не постановлювалося. Суд не з'ясував, на яких
правових підставах відповідачі користувалися спірною земельною
ділянкою. Його висновок про те, що за відсутності судового рішення
про вилучення самовільно зайнятої земельної ділянки можливе
подальше самовільне користування нею, є помилковим. У випадках
самовільного зайняття земельної ділянки здійснюється повернення її
за належністю, в тому числі за рішенням суду.
Враховуючи наведене і керуючись статтями 337, 338 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, президія Рівненського обласного суду протест
заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення
Костопільського районного суду Рівненської області та ухвалу
судової колегії в цивільних справах Рівненського обласного суду
скасувала і направила справу на новий розгляд.
"Юридичний вісник України", N 24 (312), 16-22 червня 2001 р.