ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 31.08.98

                             (Витяг)

      У лютому  1996  р.  П.  звернувся  в  суд  із   позовом   до

кооперативної   автостоянки   "Радуга"   про   стягнення  вартості

втраченого автомобіля.  Позивач зазначав, що з січня 1981 р. він є

членом названого кооперативу, з яким уклав договір схову належного

йому на праві власності автомобіля 5 червня 1995 р.  він  поставив

на закріплене  за  ним місце приватний автомобіль ВАЗ-21091,  який

придбав 19 травня 1995 р.  за 1 млрд.  490 млн.  668 тис.  крб.  6

червня 1995 р.  його було звідти викрадено. Добровільно відповідач

вартість автомобіля не відшкодовує.  Посилаючись на ці  факти,  П.

просив  задовольнити  позов  та  стягнути  з  відповідача вартість

автомобіля,  відшкодувати моральну шкоду в сумі 200 млн.  крб.,  а

також судові витрати.

      Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня

1996 р.  позов було задоволено.  З відповідача на користь позивача

стягнуто вартість спірного автомобіля в сумі 1 млрд.  490 млн. 668

тис.  крб.,  200  млн.  крб.  на  відшкодування моральної шкоди та

судові витрати.

      Ухвалою судової   колегії  в  цивільних  справах  Київського

міського суду від 2 жовтня 1996 р. рішення районного суду залишено

без зміни.

      Заступник Голови Верховного Суду України порушив у  протесті

питання  про  скасування  постановлених  у справі рішень в частині

відшкодування моральної шкоди з таких підстав.

      Постановляючи рішення,  районний  суд  виходив  із того,  що

втратою  автомобіля  позивачу  крім  матеріальної  завдано   також

моральну шкоду.  З таким висновком погодилась касаційна інстанція,

залишаючи рішення районного суду без зміни.

      Проте цей   висновок   є   необгрунтованим,   оскільки   суд

неправильно застосував норми матеріального права.

      Із матеріалів   справи   вбачається,  що  позивач  є  членом

кооперативної автостоянки "Радуга" Дніпровського району м.  Києва.

Кооператив має статут, прийнятий зборами його членів. Ця обставина

має  істотне  значення  для  справи,  оскільки  у  випадку,   коли

підставою  для  зберігання автомобілів є спільна діяльність членів

кооперативу,  до правовідносин,  що виникають між  кооперативом  і

його  членами  у зв'язку з передачею автомобіля на зберігання,  не

можуть бути застосовані правила відшкодування шкоди.

      Відповідно до  роз'яснень  Пленуму  Верховного Суду України,

які містяться у п.  5  постанови  від  31  березня  1995  р.  N  4

( v0004700-95  ) (v0004700-95)
          "Про судову практику в справах про відшкодування

моральної (немайнової) шкоди",  суду  необхідно  в  кожній  справі

з'ясовувати характер взаємовідносин сторін і встановлювати,  якими

правовими  нормами  вони  регулюються,  чи   допускає   відповідне

законодавство  відшкодування  моральної  шкоди  за наявності таких

правовідносин,  коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає

умови  і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках,  та

коли були вчинені дії, якими заподіяно шкоду.

      Суд не  взяв до уваги цих роз'яснень Пленуму Верховного Суду

України ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
        .  Касаційна інстанція на  порушення  вимог

ст. 310  ЦПК  ( 1503-06 ) (1503-06)
         не скасувала незаконне рішення районного

суду в зазначеній частині.

      Виходячи з наведеного судова  колегія  в  цивільних  справах

Верховного   Суду  України  постановлені  у  справі  рішення  щодо

стягнення моральної шкоди скасувала,  а справу направила  до  суду

першої інстанції на новий розгляд в іншому колегіальному складі.

 "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.