ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО МІСЬКОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 31.08.98

                             (Витяг)

     У травні 1997 р.  Б. пред'явив позов до ГБК про відшкодування
матеріальної та моральної шкоди. Позивач зазначав, що він є членом
цього  кооперативу,  з  території  якого  з  вини  охоронців  було
викрадено належний йому автомобіль ВАЗ-21070. Б. просив стягнути з
відповідача заподіяні крадіжкою матеріальну шкоду в сумі  12  тис.
700 грн. та моральну шкоду в сумі 4 тис. грн.

     Рішенням Мінського районного суду м. Києва від 26 червня 1997
р.,  залишеним  без  зміни  ухвалою  судової  колегії  в цивільних
справах Київського міського суду від 25  березня  1998  р.,  позов
було задоволено.

     Заступник Голови Верховного Суду України порушив  у  протесті
питання  про  скасування  постановлених  у справі рішень у частині
відшкодування моральної шкоди.  Президія міського суду визнала, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.

     Задовольняючи вимоги Б. про відшкодування матеріальної шкоди,
суд  дійшов  правильного  висновку,  що  зібрані  у  справі докази
безперечно свідчать про крадіжку належного позивачеві  автомобіля,
яка   сталася   з   вини  охоронців  ГБК,  котра  безвідповідально
поставилися до виконання  своїх  обов'язків.  Враховуючи  вартість
автомобіля і те,  що згідно зі ст.  441 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
         організація
повинна відшкодувати шкоду,  заподіяну з вини її  працівників  під
час  виконання  ними  своїх трудових обов'язків,  суд обгрунтовано
стягнув з відповідача на користь позивача 12 тис. 700 грн.

     Проте висновок  суду  про необхідність стягнення з ГБК 4 тис.
грн.  в  частині  відшкодування  заподіяної  моральної   шкоди   є
необгрунтованим.

     Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, які
містяться п.   5   постанови   від   31   березня   1995  р.  N  4
( v0004700-95 ) (v0004700-95)
         "Про судову практику в справах  про  відшкодування
моральної (немайнової) шкоди", розглядаючи позов про відшкодування
такої шкоди,  суд  повинен  з'ясувати,  чим  підтверджується  факт
заподіянні  потерпілому  моральних чи фізичних страждань,  за яких
обставин і  якими  діями  (бездіяльністю)  вони  завдані,  яким  є
ступінь   вини   заподіювача,  яких  саме  моральних  чи  фізичних
страждань зазнав потерпілий,  в  якій  грошовій  сумі  чи  в  якій
матеріальній  формі  він  оцінює пов'язані з ними втрати та з чого
при цьому виходить.

     На порушення вимог статей 15,  30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
         рішення
суду постановлено з'ясування зазначених обставин,  а тому не  може
бути визнано законним і обгрунтованим.  Судова колегія в цивільних
справах міського суду уваги на це  не  звернула  і  без  достатніх
законних підстав залишила рішення без зміни.

     З урахуванням  наведеного  президія  Київського міського суду
скасувала  судові  рішення  в  частині   задоволення   вимог   про
відшкодування  моральною шкоди і направила справу в цій частині на
новий розгляд.

 "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.