ПРЕЗИДІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 22.07.98
(Витяг)
У січні 1993 р. Ч. звернулася в суд із позовом до О. про
усунення перешкод; користуванні земельною ділянкою. Позивачка
зазначала, що 1 грудня 1989 р. вона успадкувала будинок N 11 в м.
Бобровиця Чернігівської області. Відповідачка, яка є власником
сусіднього будинку N 13, протягом останніх 10 років здійснила
перебудову жилого будинку й надвірних будівель, зламала огорожу,
що розмежовувала зазначені присадибні земельні ділянки, самовільно
збудувала гараж, частково розташований на земельній ділянці
будинку N 11. Оскільки тим самим відповідачка створила перешкоди в
користуванні останньою, а під час розгляд цього спору
погоджувальною комісією не було досягнуто згоди, Ч. просила суд
зобов'язати О. не перешкоджати їй у користуванні земельною
ділянкою.
Справа неодноразово розглядалася судами першої, касаційної
та наглядної інстанцій. Останнім рішенням Бобровицького районного
суду від 15 жовтня 1996 р., залишеним без зміни ухвалою судової
колегії в цивільних справа Чернігівського обласного суду від 6
листопада 1996 р., позов Ч. задоволено. Встановлено межу
землекористування між будинками N 11 та N 13 згідно з генеральним
планом 1958 р., О. зобов'язано перенести шиферний паркан
відповідно до зазначеної на плані межі.
За протестом заступника Голови Верховного Суду України
постановлені в справі рішення скасовано з таких підстав.
Вирішуючи спір про суміжне землекористування і встановлюючи
межу між присадибними земельними ділянками сторін, суд виходив із
безпідставності доводів О. про те, що позивачка заволоділа
частиною її присадибної земельної ділянки. Суд дійшов висновку, що
межа між належними сторона земельними ділянками повинна проходити
згідно з планом квартальної зйомки Ніжинського МБТІ від 18 червня
1958 р. та висновком технічної експертизи від 26 травня 1996 р., і
зазначив у рішенні, що при складенні поквартального плану в
розмірах ділянок було допущено помилку і тому відвести кожній зі
сторін ділянку вказаної в плані ширини неможливо.
Судова колегія в цивільних справах Чернігівського обласного
суду залишила це рішення без зміни.
Проте повністю погодитися з наведеними висновками суду не
можна, оскільки їх зроблено з порушенням вимог статей 15, 30, 62
ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
та внаслідок неправильного застосування норм
матеріального права.
Відповідно до ст. 22 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
право власності на землю
або право користуванні наданою земельною ділянкою виникає після
встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в
натурі (на місцевості) й одержання документа, що посвідчує це
право. Суд не дав оцінки наявному в справі акту від 7 червня 1993
р. про встановлення межі присадибних земельних ділянок сторін.
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка стала
власником будинку N 11 у грудні 1989 р. і що між попереднім його
власником та відповідачкою спору про суміжне землекористування не
було, межа між їхніми присадибними земельними ділянками була
визначена і не оспорювалась ними.
Однак правовстановлюючого документа, що підтверджував би
право власності Ч. на жилий будинок і на користування земельною
ділянкою, на якій він розташований, у матеріалах справи немає, так
само як і документа, що підтверджував би право землекористування
відповідачки. Хоча з матеріалів справи видно, що площі присадибних
земельних ділянок і межа між останніми були зафіксовані в
облікових документах Ніжинського МБТІ, суд цих документів не
витребував і не вивчив.
З огляду на наведене президія Чернігівського обласного суду
постановлені в справі судові рішення скасувала і направила її на
новий судовий розгляд в інший районний суд.
"Рішення Верховного Суду України", 1999 р.