ПРЕЗИДІЯ ВІННИЦЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 28.05.98

                             (Витяг)

     За шкоду,  заподіяну  джерелом  підвищеної  небезпеки,   його
володілець  не  відповідає  лише  в  тому разі,  коли вона виникла
внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого

     У 1996  р.  З.  звернувся  в  суд  із  позовом  до   М.   про
відшкодування шкоди.  У  заяві  позивач  зазначив,  що  27  грудня
1993 р.  сталася дорожньо-транспортна подія (далі - ДТП),  під час
якої  відповідач  вчинив  наїзд  автомобілем  на  його дочку.  Від
одержаних  ушкоджень  потерпіла   померла.   На   її   похорон   і
встановлення  пам'ятника  було  витрачено 336 млн.  500 тис.  крб.
Оскільки  відповідач  відмовився  відшкодувати  цю  суму,  позивач
просив задовольнити його вимоги.

     Рішенням Ленінського   районного   суду   м.   Вінниці    від
4 листопада  1996  р.  в  задоволенні  позову  було відмовлено.  У
касаційному порядку справа не розглядалася.

     Заступник Голови  Верховного  Суду України порушив у протесті
питання  про  скасування  рішення   суду.   Президія   Вінницького
обласного  суду,  розглянувши матеріали справи та заслухавши думку
прокурора,  який  підтримав  протест,  визнала,  що  він  підлягає
задоволенню з таких підстав.

     Відмовляючи в задоволенні позову,  суд виходив  із  того,  що
Рада  Федерації  професійних  спілок Вінницької області,  яку було
притягнуто до участі у справі як співвідповідача, не є володільцем
джерела  підвищеної  небезпеки,  а  ДТП  сталася  з вини не М.,  а
потерпілої,  яка перебігала через дорогу в невідведеному для цього
місці. Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

     Із матеріалів справи вбачається,  що шкоду заподіяно джерелом
підвищеної небезпеки,   а  згідно  зі  ст.  450  ЦК  ( 1540-06  ) (1540-06)
        
володілець останнього не несе відповідальності лише в  тому  разі,
коли  доведе,  що  шкода  виникла  внаслідок непереборної сили або
умислу потерпілого. Таких обставин у справі не встановлено.

     Крім того,   зазначивши   в   рішенні,   що   Рада  Федерації
професійних спілок не є володільцем джерела підвищеної  небезпеки,
суд не з'ясував, кому належав автомобіль на час ДТП. Без перевірки
залишилися доводи Ради Федерації професійних  спілок  про  те,  що
автомобіль,  внаслідок  експлуатації якого сталася ДТП,  у 1991 р.
було передано Асоціації закладів культури,  яку  в  1995  р.  було
ліквідовано.

     З'ясування цих обставин має істотне  значення  для  вирішення
спору. Тому президія Вінницького обласного суду протест заступника
Голови Верховного Суду України задовольнила,  рішення  Ленінського
районного  суду  м.  Вінниці скасувала і направила справу на новий
розгляд.

 Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 4(14), 1999 р.