ПРЕЗИДІЯ СУМСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ

                        П О С Т А Н О В А

 від 06.04.98

                             (Витяг)

     У вересні 1997 р.  С. пред'явив позов до Б. про відшкодування
моральної  шкоди.  Позивач  зазначав,  що  вироком   Путивльського
районного  суду  Сумської  області від 13 травня 1997 р.  Б.  було
засуджено за ст.  133 КК ( 2001-05 ) (2001-05)
        .  Він,  позивач,  був  у  цій
справі  потерпілим,  тому  що саме його Б.  неодноразово позбавляв
матеріальних  заохочень,  двічі  незаконно  звільняв   з   роботи.
Оскільки  нервове  напруження,  пов'язане із захистом своїх прав у
суді,  підірвало  його  здоров'я,  позивач   просив   стягнути   з
відповідача  5 тис.  грн.  на відшкодування моральної (немайнової)
шкоди.

     Рішенням Білопільського  районного суду тієї ж області від 20
листопада 1997 р.,  залишеним без зміни ухвалою судової колегії  в
цивільних  справах Сумського обласного суду від 17 грудня 1997 р.,
в задоволенні позову було відмовлено.

     Заступник Голови  Верховного  Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових  рішень  і  направлення  справи  на
новий  розгляд.  Президія  Сумського  обласного  суду визнала,  що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.

     Постановлюючи рішення,  суд виходив із того, що позивачу було
заподіяно шкоду у сфері трудових відносин,  тому вона не  підлягає
відшкодуванню. Із  таким  висновком  погодилась  і  судова колегія
обласного суду, залишивши рішення без зміни. Проте цей висновок не
грунтується на законі.

     У п.  2 постанови від 31 березня 1995 р.  N 4 ( v0004700-95 ) (v0004700-95)
        
"Про   судову  практику  в  справах  про  відшкодування  моральної
(немайнової) шкоди" Пленум Верховного Суду України  роз'яснив,  що
відповідно до ст.  28 КПК ( 1001-05 ) (1001-05)
         потерпілий,  тобто особа,  і
злочином заподіяно моральну,  фізичну або майнову  шкоду  (ст.  49
КПК), має право пред'явити цивільний позов про стягнення моральної
шкоди  в  кримінальному   процесі   або   в   порядку   цивільного
судочинства.

     На обгрунтування своїх позовних вимог С. послався на те, що в
кримінальній справі,  за якою було засуджено Б.,  він проходив  як
потерпілий. Це вбачається і з вироку Путивльського районного суду.

     Однак суд не дав цій обставині належної оцінки,  на порушення
вимог статей 15,  30,  40 ЦПК ( 1501-06  ) (1501-06)
          пояснень  позивача  не
перевірив,  незважаючи  на те,  що вони мають істотне значення для
вирішення справи.

     Та обставина, що Б. було засуджено за порушення законодавства
про працю,  і зокрема трудових прав С.,  сама по собі не може бути
підставою для відмови у задоволенні позову.

     Керуючись статтями  336-338  ЦПК  ( 1503-06   ) (1503-06)
        ,   президія
Сумського обласного суду протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила,  рішення Білопільського  районного  суду  та
ухвалу  судової  колегії  в  цивільних справах Сумського обласного
суду скасувала і направила справу на новий розгляд до суду  першої
інстанції в іншому складі.

 "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.