ПРЕЗИДІЯ СУМСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 22.09.97
(Витяг)
Згідно зі статтями 116, 157 ЖК УРСР ( 5464-10 ) (5464-10)
виселення
членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) із цього жилого
приміщення допускається, якщо систематичне порушення ними правил
співжиття робить неможливим для інших проживання з ними в одному
будинку (квартирі), а заходи запобігання і громадського впливу
виявилися безрезультатними.
Під такими заходами маються на увазі, зокрема, попередження,
що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ,
адміністративними комісіями виконкомів, товариськими судами
У лютому 1996 р. Г. пред'явила позов до Н.Б. та Н.Т. про
виселення. Позивачка зазначала, що їй належить на праві власності
жилий будинок, де проживають вона, її чоловік, їхня дочка Н.Т.,
зять Н.Б. та троє неповнолітніх онуків. Посилаючись на те, що
сім'я дочки систематично порушує правила співжиття і це робить
проживання в одному з нею будинку неможливим, а заходи запобігання
виявилися безрезультатними, Г. просила задовольнити свої вимоги з
підстав, передбачених ч. 1 ст. 116 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
.
Рішенням Сумського районного суду від 15 жовтня 1996 р.,
залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах
Сумського обласного суду від 11 грудня 1996 р., позов було
задоволено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень. Президія Сумського
обласного суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких
підстав.
Задовольняючи заявлений позов, суд визнав доведеним, що
відповідачі систематично порушують правила співжиття і це робить
неможливим для інших проживання з ними в одному будинку. Судова
колегія в цивільних справах Сумського обласного суду з такими
висновками районного суду погодилась.
Проте зазначені висновки зроблено без повного і всебічного
з'ясування дійсних обставин справи. Згідно зі ст. 157, ч. 1 ст.
116 ЖК ( 5464-10 ) (5464-10)
виселення членів сім'ї власника жилого будинку
без надання іншого жилого приміщення допускається, якщо
систематичне порушення правил співжиття робить неможливим для
інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і
громадського впливу виявилися безрезультатними.
Відповідно до роз'яснень, даних у п. 17 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. N 2 ( v0002700-85 ) (v0002700-85)
"Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами
Житлового кодексу України", під заходами запобігання і
громадського впливу маються на увазі, зокрема, попередження, що
застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ,
адміністративними комісіями виконкомів, товариськими судами.
Хоча в рішенні районного суду і зазначено, що між сторонами
склалися вкрай негативні стосунки, постійно виникають сварки,
однак доказів, що до відповідачів застосовувалися у встановленому
порядку відповідними органами заходи запобігання, не наведено.
Крім того, зі змісту рішення районного суду вбачається, що
ініціатором конфліктів між сторонами є відповідач Н.Б. Однак
виселення без належного обгрунтування застосоване також до його
дружини Н.Т. та їхніх неповнолітніх дітей. За таких обставин
рішення районного суду не відповідає вимогам закону.
Судова колегія Сумського обласного суду уваги на зазначені
недоліки не звернула і рішення залишила без зміни.
Враховуючи наведене, президія Сумського обласного суду
протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила,
рішення Сумського районного суду та ухвалу судової колегії в
цивільних справах Сумського обласного суду скасувала, а справу
надіслала на новий розгляд до Білопільського міжрайонного суду.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.