ПРЕЗИДІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 10.09.97
(Витяг)
Відповідно до земельного законодавства визначений
співвласниками жилого будинку порядок використання земельної
ділянки та розпорядження нею є обов'язковим і для особи, яка
згодом придбала відповідну частку в спільній власності на цей
будинок.
Наявність угоди між співвласниками будинку щодо порядку
використання земельної ділянки і розпорядження нею не є підставою
для відмови у позові співвласнику або його правонаступнику про
визначення цього порядку. Якщо суд установить, що підстав для
зміни порядку, визначеного співвласниками будинку, немає, він
постановлює рішення про встановлення саме такого порядку
У листопаді 1994 р. Л.Т. звернулася до суду з позовом до Л.О.
про встановлення порядку використання земельної ділянки. Свої
вимоги вона мотивувала тим, що їй і відповідачці на праві
спільної часткової власності належить у рівних частках жилий
будинок, розташований на земельній ділянці розміром 3121 кв.
метр. Оскільки між нею і відповідачкою стали виникати сварки з
приводу використання земельної ділянки, позивачка просила
встановити зазначений порядок.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Чернігівського районного суду від 12 листопада 1996 р. в
задоволенні позову було відмовлено.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Чернігівського
обласного суду від 17 грудня 1996 р. рішення районного суду
залишено без зміни.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень і направлення справи на
новий розгляд. Президія Чернігівського обласного суду визнала, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Постановлюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того,
що угодою між попередніми співвласниками зазначеного будинку був
визначений порядок використання спірної земельної ділянки, який
згідно зі ст. 42 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
є обов'язковим і для сторін, котрі
придбали відповідні частки у попередніх співвласників. З таким
висновком погодилась і судова колегія в цивільних справах
обласного суду, залишаючи рішення районного суду без зміни.
Проте такого висновку суд дійшов без ретельної перевірки
дійсних обставин справи, без належної оцінки зібраних у справі
доказів та всупереч положенням ст. 42 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
.
З довідки Чернігівського обласного виробничого об'єднання
технічної інвентаризації вбачається, що за спірним жилим будинком
згідно з рішенням виконкому Мєнської міської ради від 9 вересня
1955 р. було закріплено 2523 кв. метри земельної ділянки й, крім
того, 598 кв. метрів лишку.
Суд допитав свідків, дослідив довідки податкової інспекції
про сплату податків за використання земельної ділянки Л.Т. за
1000 кв. метрів, а Л.О. - за 1972 кв. метри і встановив, що між
попередніми співвласниками, а також сторонами у справі була
досягнута угода про встановлення порядку використання земельної
ділянки й розпорядження нею, що, на думку суду, є підставою для
відмови у позові про визначення зазначеного порядку.
Згідно з ч. 3 ст. 42 ЗК ( 561-12 ) (561-12)
угода співвласників
будинку про порядок використання земельної ділянки і розпорядження
нею є обов'язковою для особи, яка згодом придбала відповідну
частку в спільній власності на жилий будинок і господарські
будівлі. Таке ж положення містилося і в ч. 3 ст. 91 ЗК (в редакції
Закону від 8 липня 1970 р.).
У п. 22 постанови від 25 грудня 1996 р. N 13 ( v0013700-96 ) (v0013700-96)
"Про практику за стосування судами земельного законодавства при
розгляді цивільних справ" Пленум Верховного Суду України
роз'яснив, що суд не може відмовити в позові або закрити
провадження в справі про встановлення порядку використання
земельної ділянки й розпорядження нею з тих підстав, що його
визначено угодою сторін. Якщо при вирішенні спору суд установить,
що угодою між співвласниками жилого будинку було визначено порядок
використання земельної ділянки й розпорядження нею, для зміни
якого підстав немає, він постановлює рішення про встановлення саме
такого порядку.
З приводу користування суміжною земельною ділянкою, яка не
виділялась у встановленому законом порядку для постійного
використання і якою співвласники користуються з відповідного
дозволу, Пленум Верховного Суду України в п. 20 зазначеної
постанови ( v0013700-96 ) (v0013700-96)
роз'яснив, що суд, вирішуючи спір про
порядок використання земельної ділянки і розпорядження нею, може
одночасно визначити за тими ж правилами й порядок тимчасового
користування суміжною ділянкою, зазначивши в рішенні, що він
встановлюється на період до припинення права користування
останньою.
Аналогічні роз'яснення містились і в пунктах 11, 13, 14
постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 червня 1986 р.
N 7 ( v0007700-89 ) (v0007700-89)
"Про практику застосування судами України
земельного законодавства при розгляді цивільних справ".
Отже, суд необгрунтоване відмовив у позові Л.Т. про
визначення порядку використання спірної земельної ділянки.
Касаційна інстанція на порушення вимог ст. 310 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
, не
виправивши помилок суду першої інстанції, залишила рішення
районного суду без зміни.
Виходячи з наведеного президія Чернігівського обласного суду
протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила,
рішення Чернігівського районного суду від 12 листопада 1996 р. й
ухвалу судової колегії в цивільних справах Чернігівського
обласного суду скасувала і направила справу на новий судовий
розгляд.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.