ПРЕЗИДІЯ ЗАПОРІЗЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 05.09.97
(Витяг)
Відповідно до правил про опіку і піклування угода про
відчуження батьками майна їхніх неповнолітніх дітей може бути
укладена лише за наявності згоди на це органу опіки і піклування.
Опікунська рада не є належним органом для вирішення цього питання
У травні 1996 р. Б. звернувся до суду з позовом до К. про
усунення порушень прав власності і відшкодування моральної шкоди.
В позовній заяві позивач зазначав, що 2 грудня 1995 р. він купив
у К. квартиру. Договір купівлі-продажу цієї квартири був
нотаріально посвідчений. Хоча він провів із відповідачкою К.
відповідні розрахунки, остання не звільняє квартиру, порушуючи
його права власника. Посилаючись на зазначені обставини, позивач
просив виселити відповідачку з неповнолітньою дочкою зі спірної
квартири та стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 350
млн. крб.
К. звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання
договору купівлі-продажу квартири і договору застави недійсними.
Рішенням Енергодарського міського суду від 22 жовтня 1996 р.,
залишеним без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах
Запорізького обласного суду від 4 лютого 1997 р., постановлено
позов Б. задовольнити і виселити К. та її дочку із зазначеної
квартири. З відповідачки К. на користь Б. постановлено стягнути
100 грн. на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні
зустрічного позову К. відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування судових рішень і направлення справи на
новий розгляд. Президія Запорізького обласного суду визнала, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов Б., суд виходив із того, що угода
купівлі-продажу квартири, яка була укладена між позивачем і К.,
відповідає вимогам закону. Судова колегія обласного суду визнала
цей висновок обгрунтованим і залишила рішення без зміни. Проте з
такою позицією суду погодитись не можна.
Згідно зі ст. 78 КпШС ( 2006-07 ) (2006-07)
у випадку, коли у
неповнолітніх є належне їм майно, батьки розпоряджаються ним як
опікуни з додержанням відповідних правил про опіку. Опікун не
вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, якщо
останні виходять за межі побутових (ст. 145 КпШС).
Із матеріалів справи вбачається, що 2 грудня 1995 р. К., яка
діяла також від імені неповнолітньої доньки, продала Б.
двокімнатну квартиру. Цей договір було нотаріально посвідчено.
Згоду на відчуження квартири, яка належала К. та її
неповнолітній доньці, дала опікунська рада. Ці обставини
підтверджуються копіями договору купівлі-продажу та виписки із
протоколу засідання опікунської ради від 15 листопада 1995 р.
N 10.
Згідно зі ст. 129 КпШС ( 2006-07 ) (2006-07)
опіка і піклування
встановлюються державною адміністрацією районів, виконавчими
комітетами міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.
Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на
відповідні відділи та управління місцевої державної адміністрації
районів, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад.
Опікунська рада, яка дала дозвіл на продаж квартири, до
перелічених вище органів не належить, тому її рішення про дозвіл
на укладення зазначеної угоди не відповідає вимогам ст. 145 КпШС
( 2006-07 ) (2006-07)
.
Оскільки за таких обставин визнати постановлені в справі
рішення законними й обгрунтованими не можна, президія
Запорізького обласного суду протест заступника Голови Верховного
Суду України задовольнила, рішення Енергодарського міського суду
та ухвалу судової колегії Запорізького обласного суду скасувала,
а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 20 квітня 1999 р.