У березні 1995 р. квартирне управління Київської міської державної адміністрації звернулося з позовом до П. та К. про виселення їх із сім'єю у складі чотирьох осіб із квартири в м. Києві, де вони займають дві жилі кімнати площею 40,3 кв. м, у трикімнатну квартиру жилою площею 41,8 кв. м в іншому будинку. Позов обгрунтовувався тим, що будинок, де живуть відповідачі, підлягає комплексному капітальному ремонту, під час якого жила площа, яку вони займають, повинна увійти до складу трикімнатної квартири, у зв'язку з чим відповідачі із сім'єю за розпорядженням Старокиївської районної Ради народних депутатів м. Києва від 23 серпня 1994 р. N 24 мають бути відселені на постійне місце проживання в інший будинок. Оскільки відповідачі відмовляються переселитися в надавану квартиру, посилаючись на бажання отримати житло в центральних районах міста, позивач просив задовольнити заявлені вимоги.

У зустрічному позові П. і К. порушили питання про приватизацію займаного ними жилого приміщення, посилаючись на незаконність відмови в цьому.

Рішенням Старокиївського районного суду м. Києва від 24 лютого 1996 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Київського міського суду від 14 квітня 1996 р., у задоволенні позову П. і К. було відмовлено, а позов квартирного управління задоволено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування судових рішень. Президія Київського міського суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов про виселення відповідачів зі спірної жилої площі й відмовляючи їм у приватизації, суд виходив з того, що будинок, де вони живуть, внесено до титульного списку капітального ремонту й укладено договір з інвестором про фінансування останнього, а також договір між Старокиївським райвиконкомом, фірмою "Укрзакордонтурсервіс" та будівельною організацією на проведення реконструкції і капітального ремонту будинку. Проте з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки він дійшов його, неповно з'ясувавши обставини справи, права та обов'язки сторін.

Відповідно до п. 3 ст. 2 Закону від 19 червня 1992 р. "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) (зі змінами, внесеними Законом від 22 лютого 1994 р. (3981-12) приватизація квартир у будинках, включених до плану реконструкції поточного року, провадиться після її виконання власником будинку.

Порядок включення жилих будинків до плану реконструкції поточного року регулюється, поряд з іншими нормативними актами, Положенням про порядок передачі квартир у власність громадян, затвердженим наказом Держжитлокомунгоспу від 5 серпня 1994 р. N 72 (z0201-94) . Згідно з п. 4 цього Положення жилий будинок може бути включений до плану реконструкції поточного року лише в разі додержання ряду умов і вимог, першою з яких є наявність затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації на проведення реконструкції будинку.

Посилаючись на наявність такої документації, суд не з'ясував, чи пройшла вона державну експертизу та чи додержано інших, встановлених щодо цього вимог.

Згідно з долученим до справи рішенням Київського міськвиконкому від 21 січня 1996 р. N 49 даний будинок взято на державний облік як пам'ятку архітектури (N 150) і включено до переліку національного культурного надбання (N 2677). Але суд цій обставині оцінку не дав, хоча згідно зі ст. 14 "Основ законодавства про культуру" (2117-12) пам'ятки історії та культури приватизації не підлягають.