У вересні 1995 р. Б. звернулась до суду з позовом до К. Р. та К. Д. про визначення права власності на частину жилого будинку. Позивачка зазначала, що 9 червня 1992 р. померла її мати - К. Ф. Після смерті останньої залишилося спадкове майно - жилий будинок. Спадкоємцями за законом є вона і два її брати: К. Д. і К. Р. Після смерті матері вона разом з братами вступила в управління спадковим будинком, вносила свої кошти на ремонт, але не мала можливості оформити спадщину, оскільки живе у Словаччині. У серпні 1995 р. вона звернулася в нотаріальну контору, але їй було відмовлено в оформленні спадщини тому, що брати вже одержали свідоцтва про право на спадщину, приховавши, що вона теж є спадкоємцем за законом. Вважаючи свої права порушеними, позивачка просила задовольнити її вимоги, визнавши за кожним спадкоємцем право на 1/3 будинку і частково недійсними свідоцтва про право на спадщину, одержані братами.

Під час підготовки справи до розгляду помер брат позивачки - К. Р., який 7 липня 1995 р. подарував свою частину будинку сину - К. Р. Р. Тому суд притягнув останнього як відповідача у справі, а позивачка в судовому засіданні доповнила свій позов вимогою визнати частково недійсним і договір дарування.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 3 листопада 1995 р. позов було задоволено. У касаційному порядку справа не розглядалась.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування рішення суду. Президія Львівського обласного суду визнала, що протест підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 549 ЦК (1540-06) дії, що свідчать про прийняття спадщини, зокрема фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном або подача заяви державній нотаріальній конторі про прийняття спадщини, повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття останньої.

Задовольняючи позов Б., суд послався на те, що позивачка своїми діями, зокрема шляхом вкладення коштів, разом з братами проводила ремонт спірного будинку. Проте з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки він зроблений при неповно з'ясованих обставинах справи.

Ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні позивачка не назвала дати передачі нею коштів для ремонту спадкового будинку та їх суми. К. Д. лише підтвердив факт передачі коштів братові на ремонт будинку. А от коли це було, суд не встановив, хоча дана обставина має значення для правильного застосування ст. 549 ЦК (1540-06) . Не з'ясував суд і того, на що саме витрачались кошти позивачки і коли почали ремонтувати спірний будинок.

Суд також на підставі ст. 550 ЦК (1540-06) продовжив строк на прийняття Б. спадщини після смерті матері, хоча вона таких вимог не заявляла. При цьому він не врахував роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 4 постанови від 24 червня 1983 р. N 4 (v0004700-83) (зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. N 13 (v0013700-92) "Про практику розгляду судами України справ про спадкування", де зазначено, що передбачений ст. 549 ЦК шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причини його пропуску. Якщо в зазначений строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном чи його частиною, суд з цих підстав вирішує питання не про продовження пропущеного строку, а про визнання права на спадкове майно.