розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємця ОСОБА_2, приватного підприємця ОСОБА_3, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Полтаві про встановлення факту нещасного випадку на виробництві та відшкодування шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2005 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2007 року, ухвали Верховного Суду України від 26 лютого 2008 року,

У червні 2002 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що з 26 жовтня 2000 року працював водієм у приватного підприємця ОСОБА_3, 4 вересня 2001 року під час виконання трудових обов'язків йому було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, у зв'язку із чим йому встановлено третю групу інвалідності.

Посилаючись на відмову відповідачів відшкодувати йому матеріальну та моральну шкоду, ОСОБА_1 просив установити факт нещасного випадку, пов'язаного з виробництвом під час виконання ним трудових обов'язків у приватного підприємця ОСОБА_3, і стягнути з неї та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Полтаві (далі - Відділення) 25 тис. 563 грн одноразової допомоги, 40 тис. 880 грн середньомісячного заробітку, 7 тис. 954 гр 28 коп. згідно з листками непрацездатності, 1 тис. 671 грн 28 коп. матеріальної шкоди, 65 тис. грн моральної шкоди та судові витрати.

Октябрський районний суд м. Полтави рішенням від 24 жовтня 2005 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: встановив факт, що нещасний випадок, який стався з ним 4 вересня 2001 року, пов'язаний з виконанням трудових обов'язків; стягнув з Відділення на користь ОСОБА_1 2 тис. 330 грн 97 коп. допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю за період з 10 вересня 2001 року до 29 квітня 2002 року, 3 тис. 309 грн 12 коп. утраченого середнього заробітку з 29 квітня 2002 року до 29 квітня 2003 року та 10 тис. грн моральної шкоди; в іншій частині в задоволенні позову суд відмовив; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 10 жовтня 2007 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2005 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з Відділення державного мита скасував; у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Верховний Суд України ухвалою від 26 лютого 2008 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2005 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2007 року залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2005 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 жовтня 2007 року, ухвалу Верховного Суду України від 26 лютого 2008 року та ухвалити нове судове рішення з передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Підставою для перегляду зазначених судових рішень заявник вважає рішення Європейського суду з прав людини від 8 грудня 2016 року в справі "Чуканов та інші проти України", яким установлено порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю цивільних проваджень.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Ухвалюючи судові рішення в справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_3 та Відділення не порушували прав позивача. При цьому оскільки факт нещасного випадку у зв'язку з виконанням трудових обов'язків було встановлено шляхом складання акта форми Н-1, то відсутні підстави для його встановлення в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Однією з таких підстав є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом (пункт 3 частини першої статті 355 ЦПК України).

За змістом пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції кожен має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Порядок виконання рішення Європейського суду з прав людини, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) (далі - Закон № 3477-IV (3477-15) ), Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) , іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу дев'ятого частини першої статті 1 Закону № 3477-IV виконання рішення Європейського суду з прав людини передбачає: а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції і протоколів до неї (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні Європейського суду з прав людини.

Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Відповідно до рішення п'ятої секції Європейського суду з прав людини у справі "Чуканов та інші проти України" від 8 грудня 2016 року та додатками до нього ОСОБА_1 подав до Європейського суду з прав людини заяву про надмірну тривалість цивільного провадження та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

П'ята секція Європейського суду з прав людини рішенням від 8 грудня 2016 року у справі "Чуканов та інші проти України" оголосила прийнятними скарги заявників, у тому числі ОСОБА_1 щодо надмірної тривалості цивільних проваджень та відсутності в національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, й постановила, що було порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та що: a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в додатку (ОСОБА_1 - 600 євро), які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу; b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

Ураховуючи зміст рішення Європейського суду з прав людини від 8 грудня 2016 року "Чуканов та інші проти України", у якому констатовано надмірну тривалість цивільних проваджень та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, Верховний Суд України вважає, що немає підстав для скасування судових рішень, оскільки можливість перегляду обумовлюється характером порушення, встановленим у рішенні Європейського суду з прав людини; повторний розгляд справи не відновить порушених прав ОСОБА_1, викликаних тривалістю цивільного провадження в справі за його позовом, та не усуне такого недоліку, як відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 3477-IV такі заходи вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, удосконалення механізмів захисту прав людини на національному рівні. Обов'язок держави виплатити ОСОБА_1 компенсацію в розмірі 600 євро є справедливою сатисфакцією за встановлені згаданим рішенням Європейського Суду з прав людини порушення Конвенції.