розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року,

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з відповідним позовом, посилаючись на те, що відповідачі належним чином не виконували зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку із чим їм були направлені вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, які також залишились без виконання. За розрахунком позивача станом на 28 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 283226,41 долар США, що в гривневому еквіваленті складала 4494645,86 грн, яку позивач просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь.

Заочним рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 28 квітня 2015 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 21 жовтня 2015 року заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 28 квітня 2015 року в частині вимог про стягнення пені скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" пеню в сумі 1587000 грн. Змінено рішення суду в частині визначення загальної суми заборгованості, а саме зменшено суму заборгованості з 283226,41 долар США до 257117,99 доларів США, що еквівалентно 4080462,50 грн. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, заочне рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 28 квітня 2015 року в частині, залишеній без змін рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 21 жовтня 2015 року та рішення Апеляційного суду Житомирської області від 21 жовтня 2015 року залишено без змін.

У червні 2016 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року з підстави пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) у поєднанні зі статтями 1050, 1054 цього Кодексу (435-15) .

На підтвердження зазначеної підстави заявниця додала ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2012 року, від 18 квітня 2012 року та від 12 липня 2012 року, в яких, на її думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника та представника позивача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи суди установили таке.

30 липня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 142000 доларів США строком до 30 липня 2027 року зі сплатою 9 % річних за користування кредитними коштами.

З метою зменшення фінансового навантаження на позичальника 20 січня 2008 року та 10 січня 2011 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткові угоди НОМЕР_1 та НОМЕР_2 до кредитного договору, відповідно до яких початкову процентну ставку за кредитом змінено з 20 січня 2009 року по 30 січня 2011 року на 3 % річних, а з 16 січня 2011 року по 15 січня 2012 року на 5 % річних, у зв'язку із чим графік погашення кредиту викладено в новій редакції у додатках до додаткових угод.

Крім того, 30 липня 2007 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором укладено договір поруки, відповідно до пункту 2.1 якого останній узяв на себе обов'язок нести перед банком солідарну з позичальником відповідальність за невиконання останнім зобов'язань за кредитним договором.

Пунктом 4.1 договору поруки сторони узгодили трирічний строк для пред'явлення банком вимоги до поручителя з дня настання строку виконання боргового зобов'язання.

У зв'язку з невиконанням боржником та поручителем зобов'язань з погашення кредиту 24 листопада 2014 року банк надіслав кожному окремо вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, у яких просив погасити заборгованість за кредитним договором протягом не більш ніж 30 календарних днів.

Вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" залишились без виконання з боку боржників, а тому останній звернувся 11 лютого 2015 року до суду з позовом, що узгоджується з пунктом 6.5 кредитного договору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з неналежного виконання позичальником умов кредитного договору, забезпеченого порукою, а тому з урахуванням умов укладених договорів дійшов висновку про те, що строк пред'явлення вимоги банком ні до боржника, ні до поручителя не сплив.

Скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення пені, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що пеня перевищує суму кредиту, а тому з урахуванням положень частини третьої статті 551 ЦК України дійшов висновку про зменшення її розміру. В іншій частині суди апеляційної і касаційної інстанцій погодилися з висновками суду першої інстанції.

Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2012 року суд касаційної інстанції виходив з того, що банк пред'явив вимогу до поручителя з пропущенням встановленого законом шестимісячного строку, тому порука вважається такою, що припинилася, виходячи з умов договору поруки та на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.

Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня та 6 червня 2012 року не можуть бути прикладом неоднакового застосування норм матеріального права з огляду на те, що суд касаційної інстанції скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направив справи на новий розгляд з підстави, передбаченої статтею 338 ЦПК, оскільки судами не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справ, зокрема не наведено розрахунку заборгованості, у зв'язку із чим неможливо встановити правильність нарахування штрафних санкцій.

Таким чином, у судових рішеннях, наданих заявницею для порівняння, та в судовому рішенні про перегляд якого подано заяву, наявні різні фактичні обставини справи, що не свідчить про неоднакове застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Отже, підстави для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року відсутні.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою 360-5 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1, поданої представником ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2016 року відмовити.