Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                 Сеніна Ю.Л.,

суддів:                     Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

                            Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

                            Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

                            Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Сад Поділля» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за заявою публічного акціонерного товариства «Сад Поділля» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство «Сад Поділля» (далі - ПАТ «Сад Поділля») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 18 червня 2011 року між сільськогосподарським відритим акціонерним товариством «Сад Поділля» (далі - СГ ВАТ «Сад Поділля»), правонаступником якого є ПАТ «Сад Поділля», і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким ПАТ «Сад Поділля» продало, а відповідачка за 29 172 грн купила 442 дерева яблунь, розташованих на належній ОСОБА_1 на праві власності земельній ділянці. За актом приймання-передачі відповідачка прийняла у користування яблуні та сплатила за них 7 293 грн, решту суми вона зобов'язана була сплачувати по 7 293 грн щорічно до 1 грудня 2013 року. Проте ОСОБА_1 взятих на себе грошових зобов'язань не виконала.

ПАТ «Сад Поділля» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором купівлі-продажу в розмірі 22 761 грн.

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 6 травня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сад Поділля» заборгованість за договором купівлі-продажу від 18 червня 2011 року в сумі 22 761 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій 10 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві ПАТ «Сад Поділля» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року, а рішення Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2014 року залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

На підтвердження своїх доводів заявник наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 23 квітня 2015 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи, викладені у заяві, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 18 червня 2011 року між СГ ВАТ «Сад Поділля», правонаступником якого є ПАТ «Сад Поділля», і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким СГ ВАТ «Сад Поділля» продало, а відповідачка за 29 172 грн придбала 442 дерева яблунь.

На виконання договору 18 червня 2011 року СГ ВАТ «Сад Поділля» передало ОСОБА_1 зазначені дерева, а остання внесла до каси товариства 7 293 грн у рахунок часткової оплати за договором.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що право власності на земельну ділянку поширюється й на багаторічні насадження, які знаходяться на цій земельній ділянці. Відповідачка, набувши право власності на земельну ділянку, одночасно стала власником багаторічних насаджень на ній, тому позивач не мав повноважень власника у розпорядженні майном на момент укладення договору купівлі-продажу, а відтак вимоги ПАТ «Сад Поділля» про стягнення заборгованості за цим договором є безпідставними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що товариство звернулось із позовом про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, вимоги щодо визнання недійсним цього договору сторонами не заявлялись, тому суд першої інстанції при вирішенні справи по суті вийшов за межі позовних вимог. Окрім того, є рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 4 червня 2013 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 червня 2011 року відмовлено.

Скасовуючи рішення апеляційного суду й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про те, що вимоги ПАТ «Сад Поділля» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу є безпідставними, оскільки на момент укладення договору товариство не мало повноважень власника в розпорядженні майном.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, який належним чином не виконав грошових зобов'язань, передбачених чинним договором купівлі-продажу багаторічних насаджень, має сплатити заборгованість за договором згідно з вимогами статті 625 ЦК України.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень статей 524, 533, 625 ЦК України (435-15) грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто зобов'язання зі сплати коштів.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що за умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання сплатити вартість дерев яблунь у сумі 29 172 грн.

ОСОБА_1 раніше зверталась до суду з позовом про визнання договору недійсним і застосування наслідків його недійсності і рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 4 червня 2013 року в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу та надаючи правову оцінку укладеному договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вийшов за межі заявлених позивачем вимог та дійшов помилкового висновку про те, що з відповідачки на користь товариства не підлягають стягненню грошові кошти згідно з чинним договором.

Отже, суд касаційної інстанції, порушуючи вимоги частини другої статті 625 ЦК України, необґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми боргу за договором купівлі-продажу, який є чинним.

Проте суд апеляційної інстанції правильно застосував норми права, якими регулюються спірні правовідносини.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення апеляційного суду, яке було помилково скасоване судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України.

Керуючись статтею 360-2 ЦПК України, Судова палата у справах Верховного Суду України

Заяву публічного акціонерного товариства «Сад Поділля» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року скасувати, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК (1618-15) України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу та надаючи правову оцінку укладеному договору, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вийшов за межі заявлених позивачем вимог та дійшов помилкового висновку про те, що з відповідачки на користь товариства не підлягають стягненню грошові кошти згідно з чинним договором.

Отже, суд касаційної інстанції, порушуючи вимоги частини другої статті 625 ЦК України, необґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача суми боргу за договором купівлі-продажу, який є чинним.