розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Флоріда Флекс", ОСОБА_1 й ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором факторингу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року,

У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Факторинг Фінанс" (далі - ТОВ "Факторинг Фінанс") звернулось із позовом, мотивуючи вимоги тим, що 18 липня 2011 року між ним (фактор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Флоріда Флекс" (далі - ТОВ "Флоріда Флекс") (клієнт) було укладено договір факторингу, за умовами якого фактор здійснює факторингове фінансування клієнта з лімітом максимальної заборгованості до 500 тис. грн, а клієнт відступає фактору грошові вимоги до дебітора - відкритого акціонерного товариства "Чернігівська кондитерська фабрика "Стріла" (далі - ВАТ "ЧКФ "Стріла"). Умовами зазначеного договору передбачено, зокрема, що у разі ненадходження від дебітора грошових коштів або відмови дебіторів виконувати свої зобов'язання клієнт зобов'язується виконати таке грошове зобов'язання за дебітора.

З метою забезпечення виконання клієнтом факторингових зобов'язань 18 липня 2011 року між ТОВ "Факторинг Фінанс", ТОВ "Флоріда Флекс" і ОСОБА_1, а також між ТОВ "Факторинг Фінанс", ТОВ "Флоріда Флекс" і ОСОБА_4 було укладено окремі договори поруки.

Посилаючись на неналежне виконання укладених договорів відповідачами, в наслідок чого виникла заборгованість, позивач просив суд стягнути солідарно з ТОВ "Флоріда Флекс", ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на його користь заборгованість у розмірі 1 509 824 грн 83 коп., що складається з: 1 371 849 грн 86 коп. несплаченої уступленої суми грошової вимоги, пені, штрафу та 3% річних і 137 974 грн 97 коп. простроченої плати за користування факторинговим фінансуванням, пені, штрафу та 3 % річних, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року позов задоволено: стягнуто солідарно з ТОВ "Флоріда Флекс", ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь ТОВ "Факторинг Фінанс" 1 513 265 грн 83 коп., з яких: 1 371 849 грн 86 коп. несплаченої уступленої суми грошової вимоги, пені, штрафу та 3% річних і 137 974 грн 97 коп. простроченої плати за користування факторинговим фінансуванням, пені, штрафу та 3 % річних, а також 3 441 грн у рахунок сплати судового збору.

Рішеннями апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року та від 28 травня 2014 року змінено заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року, викладено другий абзац резолютивної частини рішення в наступній редакцій.

Стягнуто солідарно з ТОВ "Флоріда Флекс" та ОСОБА_1 на користь ТОВ "Факторинг Фінанс" 1 371 849 грн 86 коп. несплаченої уступленої суми грошової вимоги, пені, штрафу та 3% річних, а також 137 974 грн 97 коп. простроченої плати за користування факторинговим фінансуванням, пені, штрафу та 3 % річних.

Стягнуто солідарно з ТОВ "Флоріда Флекс" та ОСОБА_4 на користь ТОВ "Факторинг Фінанс" 1 371 849 грн 86 коп. несплаченої уступленої суми грошової вимоги, пені, штрафу та 3% річних, а також 137 974 грн 97 коп. простроченої плати за користування факторинговим фінансуванням, пені, штрафу та 3 % річних.

Стягнуто з ТОВ "Флоріда Флекс", ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь ТОВ "Факторинг Фінанс" судовий збір у розмірі 1 147 грн із кожного. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 11 лютого 2014 року.

У травні 2014 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У зв'язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2014 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 8 грудня 2010 року між ТОВ "Флоріда Флекс" і ВАТ "ЧКФ "Стріла" укладено договір № 1-10, згідно з яким виконавець бере на себе зобов'язання поставити замовнику, а замовник - своєчасно оплатити та прийняти пакувальний матеріал із друком на умовах цього договору.

18 липня 2011 року між ТОВ "Факторинг Фінанс" (фактор) та ТОВ "Флоріда Флекс" (клієнт) було укладено договір факторингу № 180711, предметом якого є здійснення фактором факторингу дебіторської заборгованості (прав вимоги) клієнта відносно третіх осіб (боржників). Строк дії договору встановлено до 17 липня 2012 року. Дебітором є ВАТ "ЧКФ "Стріла". За змістом цього договору ліміт максимальної заборгованості за факторинговим фінансуванням складає суму до 500 тис. грн включно (пункт 1.3 договору).

З метою забезпечення виконання зобов'язань 18 липня 2011 року між ТОВ "Факторинг Фінанс", ТОВ "Флоріда Флекс" і ОСОБА_1 укладено договір поруки НОМЕР_1, за умовами якого останній поручився солідарно відповідати за виконання клієнтом факторингових зобов'язань у повному обсязі.

Того самого дня аналогічний договір поруки НОМЕР_2 укладено між ТОВ "Факторинг Фінанс", ТОВ "Флоріда Флекс" і ОСОБА_4.

На виконання умов договору факторингу ТОВ "Факторинг Фінанс" здійснило факторингове фінансування ТОВ "Флоріда Флекс" у розмірі 500 тис. грн шляхом перерахування коштів на поточний рахунок останнього, що відкритий у публічному акціонерному товаристві "Банк Національний кредит".

Із серпня 2011 року до травня 2013 року фактор декілька разів повідомляв дебітора про здійснену уступку прав вимоги за договором факторингу, суму платежу, строк і банківські реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, проте ВАТ "ЧКФ "Стріла" не здійснило перерахування коштів за відпущену ТОВ "Флоріда Флекс" продукцію.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач виконав зобов'язання за договором факторингу, однак відповідачі, безпідставно ухиляючись від виконання своїх зобов'язань, порушують умови договорів факторингу та поруки, тому повинні нести відповідальність, установлену цими договорами й вимогами закону.

Апеляційний суд погодився з такими висновками місцевого суду, зазначивши, що порука не припинилася, оскільки внесення змін до зобов'язання, забезпеченого порукою, відбулось після звернення до суду з позовом і позивач не змінював свої вимоги, розмір заборгованості нарахований без урахування змін до основного договору. Обсяг відповідальності поручителя на момент звернення до суду не збільшився, тому підстави для припинення поруки, передбачені частиною першою статті 559 ЦК України, відсутні.

ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявник надав рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року, від 4 грудня 2013 року та від 5 березня 2014 року, в яких суд касаційної інстанції висловив правову позицію стосовно того, що зміна забезпеченого порукою зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок якої збільшується обсяг його відповідальності, припиняє поруку в силу частини першої статті 559 ЦК України. Зокрема:

ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2013 року залишено без змін рішення місцевого суду про задоволення позову поручителя до банку й позичальника за кредитним договором про припинення поруки відповідно до частини першої статті 559 ЦК України через те, що внаслідок збільшення процентної ставки за кредитним договором без згоди поручителя збільшився обсяг його відповідальності;

рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 грудня 2013 року скасовано рішення попередніх інстанцій та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором. Касаційний суд дійшов висновку, що несвоєчасне погодження з представником поручителя змін і доповнень до основного договору, здійснене після того, як порука припинилась, правового значення не має, і порука в силу закону є припиненою;

ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року залишено без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог банку до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором із тих підстав, що умовами договору поруки передбачено можливість банку змінити умови кредитного договору без згоди поручителя лише у разі, якщо внаслідок цього не збільшиться обсяг відповідальності поручителя, однак у результаті укладеної між кредитором і боржником додаткової угоди без згоди поручителя збільшився обсяг відповідальності останнього й порука припинилась.

При цьому в рішеннях, які надані заявником для порівняння, зміна основних зобов'язань без згоди поручителів, унаслідок чого збільшувався обсяг їх відповідальності, здійснювалась за два-три роки до вирішення справи в судовому порядку; у договорах поруки містилось застереження щодо недопущення внесення змін і доповнень до основних договорів без згоди поручителя, внаслідок яких збільшується обсяг його відповідальності (ухвали від 22 травня 2013 року та від 5 березня 2014 року); узгодження з поручителем змін і доповнень до основного договору здійснено не своєчасно (ухвала від 4 грудня 2013 року). Таким чином, у зазначених справах, на момент звернення до суду порука була припиненою, що унеможливлювало покладення на поручителів відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником своїх зобов'язань.

У справі, яка є предметом перегляду, внесення змін та доповнень до зобов'язання, забезпеченого порукою, було здійснено після звернення до суду з позовом, позивач не змінював свої вимоги, розмір заборгованості нарахований без урахування змін до основного договору в межах домовленостей сторін.

Таким чином, судами встановлені різні обставини справи, що не є неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права.

Ураховуючи викладене, Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України не встановлено, що судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року відсутні.

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року відмовити.