Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого                          Яреми А.Г.,

суддів:                              Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

                                     Гуменюка В.І., Патрюка М.В.,

                                     Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Центр" про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року,

У квітні 2013 рокуОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-Центр" (далі - ТОВ "Кредо-Центр") про захист прав споживача, визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Зазначав, що 21 листопада 2012 року між ним і ТОВ "Кредо-Центр" укладено договір про надання послуг, спрямованих на придбання товару в групах, а саме сільськогосподарської техніки вартістю 1 500 000 грн. Згідно з умовами договору відповідач зобов'язувався надати йому, позивачеві, послуги з адміністрування фінансових активів з метою придбання товару в групах на підставі створеної відповідачем програми "Кредо-Центр", яка базується на принципі взаємодопомоги учасників програми.

Посилаючись на те, що зазначена діяльність здійснювалась товариством без відповідної ліцензії та має ознаки нечесної підприємницької діяльності в розумінні статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) ), просив визнати укладений договір недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Заочним рішенням Карлівського районного суду Полтавської області від 12 серпня 2013 року позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 11 листопада 2013 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 грудня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права - статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

ВобґрунтуваннязаявиОСОБА_1 додав ухвалиВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року, від 12 листопада 2012 року, від 28 листопада 2012 року, від 12 грудня 2012 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосована зазначена правова норма.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, щозаява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанці їодних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 21 листопада 2012 року ОСОБА_1 і ТОВ "Кредо-Центр" укладено договір, предметом якого є надання останнім послуг з адміністрування фінансових активів, спрямованих на придбання учасником товару в групах у рамках створеної відповідачем програми "Кредо-Центр". Програма, зокрема, передбачає можливість отримання учасником товару за узгодженою сторонами ціною, у тому числі й при частковій оплаті його вартості з наступним погашенням залишкової вартості товару протягом строку дії договору відповідно до графіка платежів.

За умовами договору ОСОБА_1 як учасник програми зобов'язувався сплатити одноразовий реєстраційний і комісійний платежі та в подальшому щомісяця, відповідно до графіка, сплачувати чистий платіж у рахунок оплати товару та адміністративні витрати.

Згідно з додатком № 1 до договору ОСОБА_1 отримав право на придбання сільськогосподарської техніки вартістю 1 500 000 грн.

Відповідно до пункту 7.1 невід'ємними складовими договору є додатки № 1 та № 2. Додаток № 2 визначає загальні умови програми "Кредо-Центр", пункт 1.3 яких передбачає, що предметом договору є послуги, які надаються шляхом формування об'єднання учасників програми "Кредо-Центр" та створення фонду з метою придбання товарів у групах. У пункті 1.5 цих умов зазначено, що внесені ОСОБА_1 суми чистих платежів використовуються для формування грошового фонду з метою здійснення почергової оплати товарів на користь кожного з учасників програми.

Процедура отримання товару учасником програми врегульована у статті 4 додатку № 2. Згідно з пунктом 4.1 цього додатку компанія організовує та проводить видачу коштів на придбання товару. Учасник набуває право брати участь у найближчій видачі коштів після вчасної чергової проплати чистого внеску. Згідно з пунктом 4.7 додатку № 2 право на отримання товару надається шляхом підрахунку чистих платежів та графіка платежів. Пріоритетне право на отримання товару має учасник з найбільшою кількістю сплачених чистих платежів згідно з графіком платежів, який своєчасно й відповідно до умов договору виконує свої зобов'язання.

Задовольняючи позов і визнаючи договір недійсним, суд першої інстанції виходив із того, що цей договір містить несправедливі умови та суперечить вимогам статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" унаслідок здійснення ТОВ "Кредо-Центр" нечесної підприємницької практики шляхом створення й реалізації пірамідальних схем, коли споживач сплачує не за сам товар, а за можливість отримання грошової компенсації за рахунок інших учасників програми.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про відсутність у діяльності ТОВ "Кредо-Центр" ознак нечесної підприємницької практики та такої, що вводить в оману споживачів у спосіб створення і експлуатації пірамідальної схеми, оскільки договір за своєю суттю є договором про надання фінансових послуг з метою придбання товару в групах шляхом об'єднання коштів та відповідає вимогам чинного законодавства, у тому числі й Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права - статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом статті 9 Закону України від 1 червня 2000 року №1775-III "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та статті 34 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) ) діяльність із надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

До фінансових послуг, зокрема, належить діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (пункт 11- 1частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (Закон від 2 червня 2011 року № 3462-VII (3462-17) ).

Відповідно до положень, закріплених у частині першій, пункті 7 частини третьої, частини шостої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини третьої статті 19 цього Закону забороняються як такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

При цьому в зазначеному Законі (1023-12) нормативне визначення поняття "пірамідальної схеми" не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб'єкта підприємництва до "пірамідальної схеми".

Аналіз пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави для висновку, що поняття "пірамідальна схема" у розумінні цієї норми має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації "пірамідальної схеми" необхідна наявність усіх зазначених ознак у сукупності.

Відсутність будь-якої з вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як "пірамідальної", тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Висновок про саме таке застосування статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" міститься в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-14цс13).

Так, пірамідальній схемі властива сплата коштів за можливість одержання окремим учасником грошової компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення цим учасником схеми інших споживачів.

У той самий час предметом договору, укладеного в рамках функціонування системи придбання сільськогосподарської техніки в групах "Кредо-Центр", є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру, з метою придбання ним товару - сільськогосподарської техніки.

Відповідно до статті 6 пункту 6.2 договору ТОВ "Кредо-Центр" гарантує надання кожному учаснику отримання товару за умови виконання ним усіх зобов'язань, передбачених договором.

Таким чином, висновок суду про те, що діяльність ТОВ "Кредо-Центр" за угодою сторін є функціонуванням "пірамідальної схеми", суперечить змісту пункту 7 частини третьої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" у зв'язку з відсутністю в діяльності товариства головних ознак "пірамідальної схеми" - безтоварності та отримання компенсації одним учасником за рахунок інших учасників, оскільки за програмою придбання товарів у групах товар придбавають усі учасники за рахунок об'єднання грошових внесків кожного з них. Різниця між споживачами - учасниками цієї програми є тільки в часі одержання товару кожним із них, за умови виконання учасником своїх зобов'язань.

Ухвалюючи рішення, апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що діяльність ТОВ "Кредо-Центр" з адміністрування фінансових коштів є фінансовою послугою, яка регулюється Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14) .

Так, відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, -і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Законом України від 2 червня 2011 року № 3462-ІV "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг" (3462-17) (введено в дію з 9 січня 2012 року) внесено зміни до частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та доповнено пункт 11-1, відповідно до якого до фінансових послуг віднесено послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Відповідно до пунктів 3, 4 Прикінцевих положень до цього Закону фінансові установи зобов'язані протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом привести свою діяльність у відповідність із вимогами цього Закону (тобто до 9 січня 2013 року), а спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг зобов'язаний у шестимісячний строк з дня опублікування цього Закону розробити та затвердити ліцензійні умови здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

На підставі цього Закону Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (як уповноважений державний орган), 9 жовтня 2012 року затвердила Ліцензійні умови провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (розпорядження № 1676 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах" (z1805-12) ) (далі - Ліцензійні умови).

Ліцензійні умови закріпили визначення, сутність, правовий статус учасників (і вимоги до них) такого виду фінансових правовідносин, як придбання товарів у групах, та передбачили, що діяльність таких груп направлена на легітимне використання фінансової схеми із залученням грошових коштів споживачів для придбання певного виду товарів та/або послуг.

Згідно з пунктом 1.2 частини першої Ліцензійних умов (z1805-12) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групі - це фінансова послуга, що надається ліцензіатом і передбачає залучення грошових коштів учасників групи, об'єднання цих коштів з метою придбання та розподілу товарів між учасниками групи.

Спірний договір укладено сторонами 21 листопада 2012 року, коли отримання ліцензії для надання послуг з адміністративного фінансування активів для придбання товарів у групах не вимагалось, а з 28 лютого 2013 року ТОВ "Кредо-Центр" здійснює свою діяльність на підставі ліцензії, строк дії якої до 28 лютого 2018 року.

З урахуванням установлених обставин та вимог закону суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання укладеного сторонами договору недійсним. Отже у справі, яка переглядається, суд правильно застосував норми матеріального права й ухвалив законне рішення.

Відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

За таких обставин у задоволенні заяви необхідно відмовити на підставі частини першої статті 360-5 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-2, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалу ВищогоспеціалізованогосудуУкраїнизрозглядуцивільнихікримінальнихсправвід 5 грудня 2013 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Надання установою послуг з адміністрування активів, створених за рахунок залучених періодичних внесків учасників групи з метою об'єднання їх коштів і спрямованих на почергове придбання кожним із них певних товарів, обумовлених в договорі, є правомірною діяльністю з надання фінансових послуг (за умови отримання ліцензії), передбаченою ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг", а не нечесною підприємницькою практикою у розумінні п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", наслідком якої є визнання угоди недійсною.