Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 

в складі:

головуючого                 Яреми А.Г.,

суддів:                     Григор'євої Л.І., Охрімчук Л.І.,

                            Сімоненко В.М.,- Гуменюка В.І.,

                            Патрюка М.В., Лященко Н.П.,

                            Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Іванківської районної спілки споживчих товариств, ОСОБА_3, третя особа - Київська обласна спілка споживчих товариств, про визнання недійсними постанов правління та ради Іванківської районної спілки споживчих товариств і визнання недійсними договорів купівлі-продажу за заявою ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 13 листопада 2013 року,

У липні 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Іванківської районної спілки споживчих товариств (далі - Іванківська РССТ), ОСОБА_3 про визнання недійсними постанов правління й ради Іванківської РССТ та договорів купівлі-продажу.

Зазначали, що з 2004 року є членами Іванківської РССТ. У 2009 році їм стало відомо, що 5 листопада 2005 року між Іванківською РССТ і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частини приміщення універмагу, що розташований за АДРЕСА_1.

Рішення про продаж цього приміщення прийняте правлінням у формі постанови НОМЕР_1 від 11 серпня 2005 року, яка затверджена постановою ради Іванківської РССТ НОМЕР_2 від 6 вересня 2005 року.

29 липня 2006 року між Іванківською РССТ і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (кондитерського цеху) за АДРЕСА_2.

Рішення про продаж цього приміщення також прийняте правлінням Іванківської РССТ у формі постанови НОМЕР_3 від 22 грудня 2005 року, яка затверджена постановою ради Іванківської РССТ від 30 грудня 2005 року.

Зазначені постанови правління та ради Іванківської РССТ про продаж майна ОСОБА_3 є незаконними, прийнятими з перевищенням їх повноважень, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про споживчу кооперацію» (далі - Закон) майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок.

Крім того, пунктом 1.5 договору про делегування повноважень та виконання окремих функцій від 10 січня 1994 року, укладеного між Київською облспоживспілкою та Іванківською РССТ, передбачено обов'язкове надання згоди Київською облспоживспілкою при вирішенні питання про продаж майна Іванківської РССТ, однак такої згоди Київська облспоживспілка не надавала.

З підстав ст. ст. 203, 215 ЦК України позивачі просили суд визнати недійсними постанови правління Іванківської РССТ НОМЕР_1 від 11 серпня 2005 року та НОМЕР_3 від 22 грудня 2005 року; визнати недійсними постанови ради Іванківської РССТ НОМЕР_2 від 6 вересня 2005 року та від 30 грудня 2005 року; визнати недійсними договори купівлі-продажу, укладені між Іванківською РССТ та ОСОБА_3 від 5 листопада 2005 року про продаж частини приміщення універмагу (підсобних приміщень) та від 29 липня 2006 року про продаж нежилого приміщення (кондитерського цеху); застосувати наслідки недійсності правочинів у вигляді виселення ОСОБА_3 із зазначених приміщень; стягнути з Іванківської РССТ на користь ОСОБА_3 60 тис. грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Іванківського районного суду Київської області від 26 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано недійсними постанови правління Іванківської РССТ НОМЕР_1 від 11 липня 2005 року та НОМЕР_3 від 22 грудня 2005 року; визнано недійсними постанови пади Іванківської РССТ НОМЕР_2 від 6 вересня 2005 року та від 30 грудня 2005 року «Про продаж кондитерського цеху»; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення (магазину) від 5 листопада 2005 року, укладений між Іванківською РССТ та ОСОБА_3; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилого приміщення (кондитерського цеху) від 29 липня 2006 року, укладений між Іванківською РССТ і ОСОБА_3; стягнуто з Іванківської РССТ на користь ОСОБА_3 60 тис. грн, сплачених ним за договорами купівлі-продажу; повернуто у власність Іванківської РССТ нежиле приміщення (кондитерський цех) загальною площею 157,2 кв. м та нежиле приміщення (магазин) загальною нежилою площею 106,6 кв. м. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення апеляційного суду Київської області від 12 вересня 2013 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року ОСОБА_3 порушує питання про скасування зазначеної ухвали й рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (1618-15) , - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 1 ст. 203, ст. ст. 215, 216, ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_3 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2010 року й ухвали Верховного Суду України від 24 лютого 2010 року та від 9 листопада 2011 року.

ОСОБА_3 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_3 та його представника, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України (1618-15) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України (1618-15) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що постанови правління та ради Іванківської РССТ про продаж майна ОСОБА_3 є незаконними, прийнятими з перевищенням її повноважень, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок, а тому відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України є недійсними й договори купівлі-продажу нерухомого майна, що укладені на їх підставі. При цьому вважав, що строк позовної давності позивачами не пропущений.

Як приклад наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України заявником надані ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2010 року та ухвала Верховного Суду України від 24 лютого 2010 року, постановлені в одній справі за аналогічним позовом Київської обласної спілки споживчих товариств «Облспоживспілка», де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Відмовляючи в позові в цій справі суди виходили із того, що Іванківська РССТ правомірно відчужила на користь ОСОБА_3 частину приміщення універмагу за АДРЕСА_1 та приміщення кондитерського цеху за АДРЕСА_2, оскільки на час укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу вийшла зі складу Київської обласної спілки споживчих товариств «Облспоживспілка», мала необхідний обсяг цивільної дієздатності й не повинна була погоджувати відчуження основних фондів із правлінням Київської обласної спілки споживчих товариств «Облспоживспілка».

При укладенні оспорюваних угод Іванківська РССТ діяла в межах наданих їй повноважень, що регламентовані ч. 2 ст. 10 Закону та п. 5.2 статуту.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Крім того, ухвала Верховного Суду України від 9 листопада 2011 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції ч. 1 ст. 261 ЦК України, свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної iнстанцiї зазначеної норми матерiального права та ухвалення ним рiзних за змiстом судових рiшень.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У справі, яка переглядається, та у справі, рішення по якій надано як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, судами встановлено, що Іванківська районна спілка споживчих товариств на добровільній основі входила до Київської обласної спілки споживчих товариств «Облспоживспілка».

Їй на праві власності належали приміщення універмагу, що розташоване за АДРЕСА_1, та кондитерський цех, що розташований за АДРЕСА_2.

25 листопада 2002 року на зборах ради Іванківської районної спілки споживчих товариств затверджено зміни до статуту - доповнено розд. 5 п. 5.2, за змістом якого правління районної спілки споживчих товариств має право розпоряджатися основними засобами (продаж, оренда, списання) з наступним затвердженням на зборах ради районної спілки споживчих товариств.

24 лютого 2003 року статут Іванківської районної спілки споживчих товариств у новій редакції перереєстрований державною адміністрацією Іванківського району Київської області.

Відповідно до постанови конференції Іванківської районної спілки споживчих товариств від 16 грудня 2003 року Іванківська районна спілка споживчих товариств вийшла зі складу Київської обласної спілки споживчих товариств.

5 листопада 2005 року між Іванківською РССТ і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частини приміщення універмагу, що розташований за АДРЕСА_1.

Рішення про продаж цього приміщення прийняте правлінням у формі постанови НОМЕР_1 від 11 серпня 2005 року, яка затверджена постановою ради Іванківської РССТ НОМЕР_2 від 6 вересня 2005 року.

29 липня 2006 року між Іванківською РССТ і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (кондитерського цеху) за АДРЕСА_2.

Рішення про продаж цього приміщення також прийняте правлінням Іванківської РССТ у формі постанови НОМЕР_3 від 22 грудня 2005 року, яка затверджена постановою ради Іванківської РССТ від 30 грудня 2005 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені зокрема ч. 1 ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнаючи оспорювані угоди недійсними, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що вони суперечать ч. 2 ст. 10 Закону, відповідно до якої до виключної компетенції конференції райспоживспілки належить питання про продаж нерухомого майна, це ж положення міститься й в п. 4.5 статуту.

Проте витлумачивши на власний розсуд зазначену норму Закону суд не зважив на вимоги, що містяться в ч. 2 ст. 10 Закону, відповідно до якої майно споживчих товариств та їх спілок може бути продано, передано, здано в оренду, надано в позичку і безплатне тимчасове користування членам споживчих товариств, державним, кооперативним та іншим організаціям, трудовим колективам, окремим громадянам тільки за рішенням загальних зборів, конференцій та з'їздів відповідних спілок або уповноважених ними органів, та не прийняв до уваги п. 5.2 статуту Іванківської РССТ, що був чинним на момент укладання угод.

При цьому безпідставно залишив поза увагою й вимоги ч. 3 ст. 61 ЦПК України (1618-15) щодо обставин укладення спірних договорів, встановлених попередніми судовими рішеннями.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суд виходив з того, що позовна давність не сплинула, оскільки позивачі довідалися про існування оскаржуваних ними постанов та укладених на їх підставі правочинів лише на початку 2009 року, коли до суду з позовом про визнання їх недійсними звернулася Київська обласна спілка споживчих товариств «Облспоживспілка», не звернувши уваги на постанову позачергової конференції Іванківської РССТ від 11 червня 2008 року (на якій головував позивач ОСОБА_1) з додатками до неї (т. 1 а.с. 112-114).

Крім того, не врахував суд і вимоги ч. 1 ст. 261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені зокрема ч. 1 ст. 203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України (435-15) та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.