розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна», Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа -ОСОБА_2, про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року,

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 6 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» (далі -ТОВ «Енглер -Україна») було укладено договір відновлювальної кредитної лінії у межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 800 тис. доларів США строком до 5 червня 2009 року зі сплатою 13 % річних,

додатковою угодою від 29 липня 2009 року збільшено процентну ставку за користування кредитом з 13% до 14% річних та змінено кінцевий термін погашення заборгованості - 4 липня 2010 року. 29 липня 2009 року між нею та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, згідно з умовами якого вона зобов'язалась відповідати перед банком за виконання ТОВ «Енглер-Україна» зобов'язань за кредитним договором.

Оскільки банк уклав додаткові угоди до договору відновлювальної кредитної лінії з позичальником без її згоди, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності, крім того сплинув передбачений законом шестимісячний строк для пред'явлення вимог банку до поручителя, позивачка просила визнати договір поруки припиненим на підставі частин першої та четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 8 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21 травня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої та четвертої статті 559 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року та 11 грудня 2013 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Укрсоцбанк», перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України (1618-15) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 6 червня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАБ «Укрсоцбанк», та

ТОВ «Енглер-Україна» було укладено договір відновлювальної кредитної лінії у межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 800 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення не пізніше 5 червня 2009 року зі сплатою 13 % річних. 15 жовтня 2007 року було укладено додаткову угоду до договору відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої змінено межу максимального ліміту заборгованості до 1 млн. доларів США; додатковою угодою від 1 липня 2008 року внесено зміни до тарифів на послуги з надання кредитів, а додатковою угодою від 29 липня 2009 року збільшено процентну ставку за користування кредитом з 13% до 14% річних, а також змінено кінцевий термін погашення заборгованості - не пізніше 4 липня 2010 року.

29 липня 2009 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсоцбанк» було укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язалась перед кредитором солідарно відповідати за виконання ТОВ «Енглер-Україна» у повному обсязі зобов'язань за договором відновлювальної кредитної лінії.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що визначені частиною першої статті 559 ЦК України підстави для припинення поруки відсутні, тому що, укладаючи договір поруки, позивачка була обізнана з умовами додаткової угоди від 29 липня 2009 року до договору відновлювальної кредитної лінії від 6 червня 2007 року.

Залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що доводи апеляційної скарги щодо припинення поруки у зв'язку із закінченням шестимісячного строку з дати порушення позичальником своїх зобов'язань за договором кредиту не впливають на правові висновки суду, адже позивачка скористалась своїм правом на зміну предмета позову і просила визнати поруку припиненою лише на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

Проте у наданих заявницею для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що порука припиняється, тому що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явив вимоги до поручителя.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою-посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення його права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила припинити договір поруки з підстав передбачених частинами першою та четвертою статті 559 ЦК України.

1 квітня 2013 року під час розгляду справи у суді першої інстанції, ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, в якій просила визнати поруку припиненою з 29 липня 2009 року, а не з 6 грудня 2009 року, як зазначалось в первісному позові, питання щодо зміни підстав позову нею не порушувалось.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України (435-15) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Судами встановлено, що у договорі поруки, укладеномуміж сторонами, не визначенострокудії цього договору.

У додатковій угоді до договору відновлювальної кредитної лінії від 6 червня 2007 року та в пункті 1.1 договору поруки від 29 липня 2009 року зазначено кінцевий термін погашення кредиту - 4 липня 2010 року.

За таких обставин право вимогидо поручителя про виконання порушеного боржником зобов'язання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 5липня 2010 року, та діяло протягом наступних шести місяців.

Висновок апеляційного суду про те, що, змінюючи предмет позову, позивачка також змінила й підставу позову, є помилковим, а незастосування судом частини четвертої статті 559 ЦК України призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України (1618-15) суд задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (1618-15) , якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтею 360-3 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.