головуючого Яреми А.Г.,суддів:Балюка М.І.,Берднік І.С.,Григор'євої Л.І., Гуля В.С.,Гуменюка В.І.,Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,Колесника П.І.,Лященко Н.П., Онопенка В.В.,Охрімчук Л.І.,Патрюка М.В., Потильчака О.І.,Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л.,Шицького І.Б., -

розглянувши на спільному засіданні заяву приватного підприємства «Віталфарма» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Віталфарма» до ОСОБА_18 про відшкодування збитків й за зустрічним позовом ОСОБА_18 до приватного підприємства «Віталфарма», третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу ОСОБА_19, про визнання договору частково недійсним та зобов'язання укласти договір,

У липні 2009 року приватне підприємство «Віталфарма» (далі - ПП «Віталфарма») звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 24 червня 2008 року між ним й ОСОБА_18 укладено попередній договір, за умовами якого з моменту набуття відповідачем права власності на цілісний майновий комплекс, що знаходиться на АДРЕСА_1 та отримання підприємством письмового повідомлення про це й копій правовстановлюючих документів на об'єкт купівлі-продажу в строк до 1 серпня 2008 року сторони зобов'язались укласти договір купівлі-продажу на умовах, встановлених попереднім договором. Для підтвердження своїх зобов'язань і забезпечення їх виконання 4 липня 2008 року підприємство сплатило завдаток у розмірі 969 940 грн, однак основний договір з вини відповідача не було укладено.

Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, ПП «Віталфарма» просило стягнути з ОСОБА_18 969 940 грн за невиконання зобов'язань, передбачених попереднім договором, та 1 939 880 грн суми завдатку в подвійному розмірі.

ОСОБА_18 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними останнього речення пункту 1 та фрази із пункту 13 попереднього договору, укладеного між сторонами 4 липня 2008 року, й зобов'язати ПП «Віталфарма» укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу за вказаною адресою відповідно до істотних умов, погоджених сторонами в попередньому договорі 4 липня 2008 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2011 року, у задоволенні позову ПП «Віталфарма» та зустрічного позову ОСОБА_18 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2011 року касаційну скаргу ПП «Віталфарма» задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2011 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 969 640 грн скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким постановлено стягнути з ОСОБА_18 на користь ПП «Віталфарма» 969 640 грн; у решті зазначені судові рішення залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року за касаційною скаргою ОСОБА_20, яка не брала участі у справі, вищевказане рішення від 17 серпня 2011 року скасовано, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2011 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ПП «Віталфарма» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 614 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження своїх доводів ПП «Віталфарма» наводить рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2011 року, постанови Вищого господарського суду України від 22 вересня 2011 року та 10 січня 2012 року, постанову колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23 березня 2010 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 3 грудня 2012 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України, а ухвалою цього ж суду від 17 грудня 2012 року поновлено строк на подання заяви про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПП «Віталфарма», перевіривши доводи заяви, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України визнають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом

Судами встановлено, що 24 червня 2008 року між сторонами був укладений попередній договір, за умовами якого вони домовились у строк до 1 серпня 2008 року укласти договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 2,95 га.

4 липня 2008 року сторонами були підписані та нотаріально посвідчені зміни до попереднього договору, відповідно до яких вони домовились протягом двадцяти днів з моменту набуття відповідачем у власність цілісного майнового комплексу й отримання позивачем від останнього письмового повідомлення та копій правовстановлюючих документів на майно укласти основний договір; ПП «Віталфарма» зобов'язалось набути у власність указане майно у строк до 25 липня 2008 року.

На підтвердження свого наміру згідно з пунктом 5 попереднього договору ПП «Віталфарма» сплатило ОСОБА_18 969 940 грн.

Пунктом 13 попереднього договору передбачалось, що в разі ненабуття ОСОБА_18 у власність цілісного майнового комплексу в зазначений у договорі строк, відмови ПП «Віталфарма» від підписання та нотаріального посвідчення основного договору ОСОБА_18 зобов'язується до 20 серпня 2008 року повернути підприємству 1 939 880 грн, а в разі необґрунтованої відмови ПП «Віталфарма» від підписання основного договору сплачений ним завдаток у розмірі 969 940 грн залишається в ОСОБА_18

За договором купівлі-продажу від 29 липня 2008 року ОСОБА_18 набув право власності на цілісний майновий комплекс, проте завершив оформлення документів, які дозволили б йому здійснити продаж цього майна, лише 16 вересня 2008 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позивачем не доведено, що невиконання зобов'язань, передбачених пунктом 13 попереднього договору, відбулося саме з вини відповідача.

Проте в наданих заявником для підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постановах Вищого господарського суду України від 22 вересня 2011 року та від 10 січня 2012 року зазначено, що відповідно до вимог статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності ії вини, якщо інше не встановлено законом або договором, а відсутність своєї вини повинна довести особа, яка порушила зобов'язання.

Разом із тим постанова колегії суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 23 березня 2010 року, що додана до заяви, не може бути визнана як підстава для перегляду, оскільки була ухвалена в порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме статті 614 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно з вимогами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Необґрунтоване ухилення однієї зі сторін від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, може бути підставою для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (частина друга статті 635 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України (435-15) покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини.

Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.

Проте суд касаційної інстанції в ухвалі від 18 квітня 2012 року визнав правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові ПП «Віталфарма» з тих підстав, що позивачем не доведено вину відповідача в невиконанні зобов'язань за попереднім договором, допустивши неправильне застосування норм матеріального права, зокрема статті 614 ЦК України.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

За таких обставин ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Одночасно судові палати Верховного Суду України звертають увагу суду касаційної інстанції на необхідність перевірки при новому розгляді справи наявності в ОСОБА_20 права на оскарження в касаційному порядку рішень судів першої та апеляційної інстанцій, якими було відмовлено в позові до ОСОБА_18 Слід також звернути увагу на те, що касаційна скарга ОСОБА_20 була подана після розгляду справи в касаційному порядку 17 серпня 2011 року, а доводи скарги були обґрунтовані посиланням на незаконність цієї ухвали суду касаційної інстанції, яка згідно зі статтею 349 ЦПК України набрала законної сили й перегляду в касаційному порядку не підлягала.