розглянувши в судовому засіданні справу за заявою міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Управління з питань контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_1, ОСОБА_21, товариства з обмеженою відповідальністю «Київщина-Інвест» про визнання незаконними рішень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок і зобов'язання вчинити певні дії за скаргою заступника Генерального прокурора України про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 травня 2009 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2009 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 грудня 2009 року,

У серпні 2008 року міжрайонний природоохоронний прокурор Київської області в інтересах держави в особі Управління з питань контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до суду із заявою до виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_1, ОСОБА_21, товариства з обмеженою відповідальністю «Київщина-Інвест» (далі - ТОВ «Київщина-Інвест») про визнання незаконними рішень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу земельних ділянок і зобов'язання вчинити певні дії.

Зазначав, що під час перевірки дотримання вимог земельного та водного законодавства при передачі у власність земельної ділянки ТОВ «Київщина-Інвест» установлено, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 25 липня 2002 року № 10 передано в приватну власність ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_1 земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд та для ведення особистого підсобного господарства із земель товариства індивідуальних забудовників «Грін-Зунд» (далі - ТІЗ «Грін-Зунд»); рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 28 листопада 2002 року № 17 затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю зазначених громадян у межах ТІЗ «Грін-Зунд» на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та доручено дочірньому підприємству Київського регіонального науково-виробничого центру державного земельного кадастру «Обухівське бюро державного земельного кадастру» виготовити державні акти на право приватної власності на землю цим громадянам; указані фізичні особи продали свої земельні ділянки ОСОБА_21, який відчужив придбані земельні ділянки загальною площею 7,1028 га ТОВ «Київщина-Інвест».

Посилаючись на те, що згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» розпорядження землями комунальної власності є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад, а тому виконавчий комітет Козинської селищної ради Обухівського району Київської області не мав повноважень щодо прийняття рішень про передачу земельних ділянок у власність, просив: визнати незаконними рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 25 липня 2002 року № 10 і від 28 листопада 2002 року № 17; визнати недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок від 20 грудня 2002 року №№ 6863, 6851, 6879, 6843, 6875, 6871, 6847, 6859, 6867, 6855 і від 22 вересня 2005 року № 5427; визнати недійсними державні акти на право приватної власності на землю, видані ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_1, ОСОБА_21, ТОВ «Київщина-Інвест»; зобов'язати ТОВ «Київщина-Інвест» повернути земельну ділянку площею 7,1028 га до земель запасу Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 29 травня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2009 року, у задоволенні заявлених вимог міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Управління з питань контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області відмовлено.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 грудня 2009 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 травня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2009 року залишено без змін.

Заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України зі скаргою про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 травня 2009 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2009 року й ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 грудня 2009 року та, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного й того самого положення закону, а саме: ст. 12 ЗК України, п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»; ч. 1 ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 261 ЦК України, просив скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції одного й того самого положення закону заступник Генерального прокурора України надав: постанови Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2009 року та від 4 листопада 2009 року, постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року, ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 лютого 2009 року.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року міститься висновок про те, що перебіг позовної давності в разі звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Постановою Вищого господарського суду України від 4 листопада 2009 року скасовано постанову суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд із тих підстав, що суд, визначивши Управління з питань контролю за використанням і охороною земель в Одеській області як орган, не уповноважений представляти інтереси держави у справі за заявою міжрайонного прокурора про звільнення земельної ділянки, неповно встановив обставини справи та не перевірив доводи прокурора.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 лютого 2009 року скасовано рішення апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову прокурора м. Слов'янська в інтересах Слов'янської міської ради про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.

При цьому Верховний Суд України дійшов висновку про те, що, заявляючи позов в інтересах Слов'янської міської ради як органу місцевого самоврядування (ст. 140 Конституції України), якому державою делеговані повноваження в галузі земельних відносин (ст. 12 ЗК України), прокурор звернувся до суду в межах наданих йому ст. 121 Конституції України та ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» повноважень і брав участь у справі в порядку, передбаченому ст. ст. 45, 46 ЦПК України, а тому висновок апеляційного суду про відсутність у прокурора належних повноважень і цивільної процесуальної дієздатності не ґрунтується на законі.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2009 року залишено без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про надання в оренду земельної ділянки, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії.

У вказаній постанові міститься висновок про відсутність у виконавчого комітету селищної ради повноважень з прийняття рішень про надання в оренду земель комунальної власності на підставі рішення ради про делегування йому таких повноважень, оскільки це рішення ради суперечить вимогам ст. 12 ЗК України та п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якими розпорядження землями комунальної власності є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932 - VІ (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», яким внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) .

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453 - VІ (2453-17) «Про судоустрій і статус суддів» скарги на судові рішення у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, розглядаються в порядку та в межах повноважень, що діяли до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв'язку із цим скарга заступника Генерального прокурора України підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 - VІ (2453-17) «Про судоустрій і статус суддів».

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами скаргу заступника Генерального прокурора, дійшла висновку про те, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 - VІ (2453-17) «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв`язку з винятковими обставинами після їх перегляду в касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів, зокрема, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції одного й того самого положення закону, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить із наступного.

Судами встановлено, що рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 12 квітня 2002 року надано повноваження виконавчому комітету цієї ради з надання в користування, вилучення, викупу, надання в оренду та передачі в приватну власність земельних ділянок.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 25 липня 2002 року № 10 передано в приватну власність ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_1 земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд та для ведення особистого підсобного господарства із земель ТІЗ «Грін-Зунд».

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 28 листопада 2002 року № 17 затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право приватної власності на землю зазначених громадян у межах ТІЗ «Грін-Зунд» на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області та доручено дочірньому підприємству Київського регіонального науково-виробничого центру державного земельного кадастру «Обухівське бюро державного земельного кадастру» виготовити державні акти на право приватної власності на землю цим громадянам.

4 грудня 2002 року ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_1 видано державні акти на право приватної власності на землю.

Зазначені фізичні особи здійснили відчуження своїх земельних ділянок ОСОБА_21, якій у подальшому відчужив придбані земельні ділянки загальною площею 7,1028 га ТОВ «Київщина-Інвест».

Відмовляючи в задоволенні заявлених міжрайонним природоохоронним прокурором Київської області вимог на підставі ст. ст. 256, 261, 267 ЦК України у зв'язку з пропущенням ним позовної давності, суди залишили поза увагою доводи прокурора про те, що прокуратура дізналась про порушення інтересів держави лише під час здійснення відповідної перевірки в 2008 році, та дійшли висновку про те, що правила обчислення позовної давності передбачають відлік з моменту, коли особа, а не прокурор, довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року, на яку посилається заступник Генерального прокурора України як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону, містить висновок про те, що перебіг позовної давності в разі звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону, а саме ст. 261 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 2 ст. 45 ЦПК України прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом (1618-15) та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

За змістом ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу, звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють.

Отже, норми, установлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів; перебіг позовної давності в такому разі починається від дня, коли прокурор довідався або міг довідатися про порушення інтересів держави.

Саме така правова позиція міститься в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 2 вересня 2008 року.

Крім того, відмовляючи в задоволенні заявлених вимог міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Управління з питань контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, суди дійшли висновку про безпідставність пред'явлення прокурором позову в інтересах держави в особі селищної ради з посиланням на наявність у селищної ради права самостійно скасувати спірні рішення на підставі ч. 9 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та відсутність доказів порушення інтересів держави.

У наданій заступником Генерального прокурора України як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 лютого 2009 року міститься висновок про те, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 (v003p710-99) , звертаючись до суду із заявою в інтересах держави в особі селищної ради як органу місцевого самоврядування, якому державою делеговані повноваження з питань регулювання земельних відносин, прокурор правильно визначив підставу такого звернення, у чому саме відбулося порушення інтересів держави, та зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Також у справі, яка розглядається, суди дійшли висновку про безпідставність пред'явлення прокурором позову в інтересах держави в особі Управління з питань контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київській області й Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, посилаючись на те, що зазначені управління не є органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, яким законом надано повноваження органу виконавчої влади, а отже, вони не є й органами, які здійснюють відповідні функції в спірних відносинах, та є неналежними особами, у чиїх інтересах подано позов.

Наданою заступником Генерального прокурора України як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одного й того самого положення закону постановою Вищого господарського суду України від 4 листопада 2009 року скасовано постанову суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд із тих підстав, що суд, визначивши Управління з питань контролю за використанням і охороною земель в Одеській області як орган, не уповноважений представляти інтереси держави у справі за заявою міжрайонного прокурора про звільнення земельної ділянки, неповно встановив обставини справи та не перевірив доводи прокурора.

За таких обставин має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону, а саме: ч. 1 ст. 45 ЦПК України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді.

Так, відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Такі випадки передбачені, зокрема, ст. ст. 20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 (v003p710-99) у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Саме таку правову позицію висловили колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 4 лютого 2009 року та колегія Вищого господарського суду України в постанові від 4 листопада 2009 року.

Крім того, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні заявлених вимог міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області про визнання незаконними рішень виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок і зобов'язання ТОВ «Київщина-Інвест» повернути земельну ділянку, касаційний суд погодився з висновками судів про те, що спірні рішення приймалися виконавчим комітетом Козинської селищної ради Обухівського району Київської області на підставі рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 12 квітня 2002 року про делегування повноважень, яке на час прийняття вказаних рішень не було скасовано та відповідно до ст. 144 Конституції України є обов'язковим до виконання на відповідній території.

У постанові Вищого господарського суду України від 21 жовтня 2009 року, на яку посилається заступник Генерального прокурора України як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одного й того самого положення закону, ухваленій у справі, в якій спір виник із приводу надання в оренду земельної ділянки за рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність права у виконавчого комітету приймати рішення з надання в оренду земельних ділянок на підставі рішення селищної ради про делегування цього права, оскільки таке рішення селищної ради суперечить нормам закону.

За таких обставин має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного й того самого положення закону, а саме: п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 12 ЗК України, щодо повноважень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин.

Так, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин визначені ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зазначений перелік повноважень є вичерпним. Отже, право виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб або надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності законом не передбачено.

Таким чином, ураховуючи вказані положення закону, передача у власність громадян земельних ділянок є виключною компетенцією відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Саме таку правову позицію висловив Вищий господарський суд України в постанові від 21 жовтня 2009 року.

Таким чином, судами касаційної інстанції неоднаково застосовано одне й те саме положення закону, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354, п. 2 ч. 1 ст. 358 ЦПК України є підставою для скасування рішення Обухівського районного суду Київської області від 29 травня 2009 року, ухвали апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2009 року й ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 грудня 2009 року та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.