розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_11 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_12 про стягнення боргу та відшкодування моральної шкоди,

У серпні 2010 року ОСОБА_11 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 24 жовтня 2009 року вона позичила ОСОБА_12 310 тис. доларів США, про що останній написав розписку. Дата повернення боргу в розписці не вказана. Позивачка зазначала, що ОСОБА_12 зобов'язувався повернути борг на її першу вимогу. 30 липня 2010 року вона надіслала відповідачу листа з проханням повернути борг, який ОСОБА_12 отримав 2 липня 2010 року, однак своїх зобов'язань повернути борг не виконав. Ураховуючи викладене, ОСОБА_11 просила стягнути з відповідача в судовому порядку борг у сумі 2 480 тис. грн. (еквівалент 310 тис. доларів США на момент звернення до суду), 74 400 грн. неустойки та 10 тис. грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Під час розгляду справи ОСОБА_11 подала заяву про збільшення позовних вимог та просила також стягнути з ОСОБА_12 121 520 грн. інфляційних витрат.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2011 року, описку в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 4 лютого 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_11 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2011 року зазначене рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_11 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_12 на користь ОСОБА_11 2 480 000 грн. у рахунок повернення боргу за договором позики, 74 400 грн. - 3 % річних, 1 700 грн. у рахунок оплати судового збору та 120 грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2012 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 11 березня 2011 року скасовано й залишено в силі рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2011 року.

У серпні 2010 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_11 із завою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У своїй заяві ОСОБА_11 зазначає, що судами неоднаково застосовано статтю 527 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ), у зв'язку із чим просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2012 року та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Установлено, що 24 жовтня 2009 року ОСОБА_12 позичив у ОСОБА_11 310 тис. доларів США, про що написав відповідну розписку (а. с. 4). Факт передачі позивачкою грошових коштів ОСОБА_12 в якості позики та прийняття цих коштів останнім сторонами не заперечується.

30 липня 2010 року ОСОБА_11 надіслала ОСОБА_12 листа з проханням повернути кошти в розмірі 310 тис. доларів США, а також протягом трьох днів з моменту отримання листа проінформувати про своє рішення, та повідомила про наміри звернутися до суду (а. с. 80). Лист відповідач отримав 2 серпня 2010 року (а. с. 79).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_11 зазначила, що оскільки відповідач не виконав зобов'язання повернути борг, у неї виникло право на стягнення суми боргу в судовому порядку.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, виходив із того, що зобов'язання відповідача щодо повернення суми боргу за договором позики виконано відповідно до вимог закону та уповноваженій особі - ОСОБА_13, який діяв на підставі довіреності, виданої позивачкою 14 грудня 2007 року, і мав право одержувати належне ОСОБА_11 майно, включаючи грошові суми та цінні папери. На час виконання відповідачем зобов'язання довіреність була дійсною, скасована не була, не заперечується цей факт і позивачкою. Доказом належного виконання зобов'язання суди зазначили розписку ОСОБА_13 про отримання 310 тис. доларів США від ОСОБА_12 При цьому суди вважали, що посилання ОСОБА_11 на те, що гроші відповідачем у дійсності не були повернуті ОСОБА_13 за розпискою, не знайшли свого підтвердження в суді та не доведені позивачкою, і не вважали доведеним факт викрадення спірної довіреності з офісу ОСОБА_11, посилаючись на постанову Ленінського РВ ЗМУ ГУ МВС України в Запорізькій області про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом шахрайства.

Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу ОСОБА_11 наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2011 року, від 3 серпня 2011 року та від 25 серпня 2011 року.

Так, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 лютого 2011 року скасовано рішення апеляційного суду Черкаської області від 26 жовтня 2010 року та залишено без змін рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 26 травня 2010 року про стягнення з боржника на користь позикодавця 70 тис. грн. Суд касаційної інстанції, посилаючись на статтю 527 ЦК України, зазначив, що повернення грошей дружині позикодавця, тобто особі, яка не є стороною договору позики, не є належним виконанням боргового зобов'язання, а наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов'язання.

Крім того, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїх ухвалах від 3 серпня 2011 року та від 25 серпня 2011 року висловив позицію, що наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов'язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Статтею 527 ЦК України передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_12 видав розписку ОСОБА_14 як борговий документ, що підтверджує укладення договору позики та прийняття кожним із них відповідних зобов'язань. Зокрема, ОСОБА_12 зобов'язувався повернути борг, а ОСОБА_14 - прийняти виконання особисто, оскільки інше не встановлено договором.

Крім того, довіреністю прямо не передбачено право ОСОБА_13 отримати грошові кошти за договором позики з написанням відповідної розписки про це.

Передаючи кошти особі, яка не є стороною договору позики, ОСОБА_12 не скористався своїм правом на затримання виконання зобов'язання до повернення боргового документа та не звертався з такою вимогою безпосередньо до ОСОБА_14

Оригінал розписки ОСОБА_12 про отримання ним 310 тис. доларів знаходиться в ОСОБА_11

Таким чином, Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статті 527 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України (1618-15) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_11 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.