Колегія суддів Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 до ОСОБА_8, треті особи: орган опіки та піклування Соснівського районного виконавчого комітету м. Черкаси, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання заповіту недійсним та визнання права власності в порядку спадкування на будинок та земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 3 лютого 2010 року,

19 січня 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом в інтересах неповнолітньої дочки, ОСОБА_7, до ОСОБА_8 про визнання частково недійсним заповіту, складеного 20 липня 2008 року ОСОБА_10 на ім’я ОСОБА_8 та посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_9, визнання за ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, права власності в порядку спадкування на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0427 га, що розташована на АДРЕСА_1. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його теща – ОСОБА_10 За законом її єдиним спадкоємцем була її донька, а його дружина – ОСОБА_11, яка померла 17 серпня 2006 року.

Відповідно до ст. 1266 ЦК України за правом представлення єдиною спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_12 є її онука, а його неповнолітня дочка – ОСОБА_7 Він як законний представник неповнолітньої подав від її імені заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Проте, 20 серпня 2008 року ОСОБА_10 склала заповіт на ім’я відповідачки ОСОБА_8, яким все своє майно заповідала їй.

Оскільки відповідно до ст. 1266 ЦК України внуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхній матері, якби вона була живою, а ОСОБА_11 була непрацездатною особою, інвалідом ІІ групи й мала право на обов’язкову частку, неповнолітня онука спадкодавця є спадкоємцем обов’язкової частки своєї матері - ОСОБА_11, яка становить Ѕ частину будинку та земельної ділянки.

З цих підстав просив позов задовольнити.

У квітні 2009 року позивач, змінивши підстави позову, зазначав, що відповідачка, скориставшись віком заповідачки (80 років), її складним емоційним станом після смерті дочки, ввела ОСОБА_10 в оману, прагнучи заволодіти її майном. При складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.

Просив визнати заповіт недійсним, визнати за неповнолітньою право власності на спадкове майно.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкас від 21 жовтня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 3 лютого 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7 задоволено частково: визнано недійсним заповіт, укладений 9 червня 2008 року ОСОБА_10 на ім’я ОСОБА_8 та зареєстрований у реєстрі за № 3215. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про визнання заповіту недійсним апеляційний суд виходив з того, що оскаржуваний заповіт не відповідав волі заповідачки та її волевиявлення не було вільним. При цьому суд дійшов висновку про те, що визнання недійсним заповіту захистить майнові права неповнолітньої ОСОБА_7, яка є єдиною спадкоємицею, не має належних умов для проживання та всебічного розвитку, проживає з батьком у неповній сім’ї.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Однак, задовольняючи вимоги позивача та визнаючи заповіт недійсним, апеляційний суд керувався не обставинами, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, нормами права, які їм відповідають, та доказами, які позивач надав на їх підтвердження, а емоціями, які не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, з підстав якої було заявлено позов, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз’яснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми ст. 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Отже позов з цих підстав може бути задоволено лише на вимогу сторони, яка вчинила правочин під впливом обману.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Проте всупереч вищезазначеним вимогам закону, апеляційний суд взагалі не навів належних доказів на підтвердження зроблених ним висновків про те, що при складанні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало її волі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з’ясувавши обставини справи, дослідивши та давши належну правову оцінку зібраним у справі доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсним заповіту з підстав, вказаних позивачем, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, спростовуються наданими відповідачкою доказами про те, що волевиявлення заповідачки ОСОБА_10 було вільним та відповідало її волі.

Під час дослідження доказів та встановлення зазначених фактів судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права.

Ураховуючи те, що апеляційний суд помилково скасував судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 3 лютого 2010 року скасувати, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 жовтня 2009 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.