23 травня 2006 р. колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ВАТ "Кам'янець-Подільська тютюнова фабрика" (далі - ВАТ) до Кам'янець-Подільської ОДПІ Хмельницької області (далі - ОДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень за скаргою ОДПІ про перегляд за винятковими обставинами постановиВищого господарського суду України від 17 серпня 2005 р., встановила:

У листопаді 2004 р. ВАТ звернулося з позовом до ОДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30 квітня 2004 р. N 0033251543/0, N 0033271543/0, N 0033111543/0, N 0033311543/0, N 0033261543/0, N 0033211543/0, N 0033101543/0, N 0033161543/0, N 0033201543/0, N 0033291543/0, N 0033301543/0, N 0033181543/0, N 0033191543/0, N 0033221543/0, N 0033281543/0, N 0033131543/0, N 0033231543/0, N 0033241543/0, якими позивача зобов'язано сплатити штрафні санкції за несвоєчасну сплату комунального податку, посилаючись на те, що на порушення вимог ст. 12 Закону від 14 травня 1992 р. N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон "Про відновлення платоспроможності боржника") ОДПІ нараховувала ці санкції за неналежне виконання поточних зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Крім того, на думку позивача, санкції за несвоєчасну сплату комунального податку помилково нараховані на суми податкових зобов'язань, щодо яких було надано розстрочення згідно зі ст. 14 Закону від 21 грудня 2000 р. N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон "Про порядок погашення зобов'язань платників податків") у період дії договорів про розстрочення податкового боргу.

Господарський суд Хмельницької області рішенням від 14 лютого 2005 р., залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 28 квітня 2005 р. та постановою Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 р., позов задовольнив частково. Постановлено визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ОДПІ від 30 квітня 2004 р. N 0033291543/0 та N 0033301543/0. Провадження в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 30 квітня 2004 р. N 0033251543/0, N 0033271543/0, N 0033111543/0, N 0033311543/0, N 0033261543/0, N 0033211543/0, N 0033101543/0, N 0033161543/0, N 0033201543/0 зупинено. У решті позову відмовлено.

У скарзі про перегляд судових рішень за винятковими обставинами ОДПІ порушує питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 р. в частині задоволення позову та про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 4 ст. 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника" і статей 14, 17 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків". ОДПІ вважає, що, задовольняючи позов, суд помилково застосував правила ст. 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника" щодо мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів, поширивши ці правила на вимоги поточних кредиторів.

Скарга ОДПІ підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що арбітражний суд Хмельницької області ухвалою від 15 грудня 2000 р. порушив провадження у справі про банкрутство ВАТ і ввів щодо боржника мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 26 грудня 2002 р. провадження у справі припинив у зв'язку із затвердженням мирової угоди сторін.

Задовольняючи вимоги про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, судові інстанції дійшли висновку, що податкові зобов'язання щодо сплати комунального податку виникли у позивача в період із 15 грудня 2000 р. по 26 грудня 2002 р., а тому на них поширювалася дія мораторію і нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання цих зобов'язань податковою інспекцією було здійснено неправомірно.

Проте визнати такий висновок обґрунтованим не можна з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Щодо зобов'язань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не діють і за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

З урахуванням того, що податкові зобов'язання щодо сплати комунального податку виникли у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство, дія мораторію на їх виконання не поширювалась.

Даний висновок кореспондує зі змістом ч. 1 ст. 23 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника", згідно з якою нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів, інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги частково, неправильно застосували правила ст. 12 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника".

Колегія суддів вважає також, що посилання судів при вирішенні справи на підпункт 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків" (згідно з яким у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків) є помилковим, оскільки наведені судами положення зазначеного Закону не припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів.

Зважаючи на те, що судові інстанції обставини справи встановили повно й правильно, однак неправильно застосували норми матеріального права, відповідно до правил ч. 3 ст. 243 КАС оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні позову.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 - 244 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ОДПІ задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 р., постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 28 квітня 2005 р. і рішення господарського суду Хмельницької області від 14 лютого 2005 р. в частині визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ОДПІ від 30 квітня 2004 р. N 0033291543/0 та N 0033301543/0 скасувати й у позові відмовити.