розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра", третя особа – тимчасовий адміністратор Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" Жуковська Валентина Борисівна, про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року,

У березні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства Комерційного банку (далі – ВАТ КБ) "Надра" про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначала, що в період з серпня 2008 року по 13 лютого 2009 року вона працювала у ВАТ КБ "Надра" на посаді радника Центру розвитку компетенції Управління розвитку персоналу Департаменту з управління персоналом ВАТ КБ "Надра". Протягом січня-лютого 2009 року відповідачем порушувались вимоги законодавства про оплату праці, крім того, на підставі розпорядження тимчасового адміністратора ВАТ КБ "Надра" № 111 від 12 лютого 2009 року від працівників банку вимагалось подання заяв про звільнення за власним бажанням. В зв’язку з цим вона 13 лютого 2009 року подала заяву про розірвання трудового договору за власною ініціативою, на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Наказом Тичасового адміністратора ВАТ КБ "Надра" № 79-п від 13 лютого 2009 року вона була звільнена з посади з 13 лютого 2009 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, без зазначення підставою звільнення невиконання роботодавцем вимог законодавства про працю.

Посилаючись на те, що формулювання відповідачем причини її звільнення є неправильним, оскільки не відповідає змісту її заяви, просила визнати, що розірвання трудового договору між нею та відповідачем відбулося 13 лютого 2009 року з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 КЗпП України, а саме – в зв’язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю, визнати незаконним звільнення її наказом № 79 від 13 лютого 2009 року за ст. 38 КЗпП України без зазначенням причин звільнення, визнати недійсним запис у трудовій книжці про звільнення її "за власним бажанням" за ст. 38 КЗпП України, зобов’язати відповідача внести зміни до трудової книжки та до вищезазначеного наказу про звільнення із вказівкою про звільнення її з роботи за власним бажанням згідно ч.3 ст. 38 КЗпП України, а також стягнути з відповідача на її користь 7737 грн. вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку та 2579 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В подальшому, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просила збільшити суму вихідної допомоги до 8138 грн. 91 коп. та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 23694 грн. 84 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені – визнано, що розірвання трудового договору між ОСОБА_4 та ВАТ КБ "Надра" відбулось 13 лютого 2009 року з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 КЗпП України, а саме у зв’язку з невиконанням з боку роботодавця вимог законодавця про працю; зобов’язано ВАТ КБ "Надра" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_4, а саме змінити внесений запис "звільнена з роботи за власним бажанням" за ст. 38 КЗпП України на запис "звільнена з роботи за власним бажанням" за ч.3 ст. 38 КЗпП України; стягнуто з ВАТ КБ "Надра" на користь ОСОБА_4 8138 грн. 91 коп. вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку, 23694 грн. 84 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також в доход держави 318 грн. 33 коп. судвого збору та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 листопада 2009 року, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від 20 квітня 2010 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку з цим касаційна скарга підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 (2453-17) року.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.