розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Національного університету харчових технологій до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору найму, усунення перешкод у користуванні майном, виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Національного університету харчових технологій про визнання права на проживання та користування жилим приміщенням,

У вересні 2006 року Вінницькій політехнічний технікум звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на прохання ОСОБА_3 було укладено договір найму кімнати АДРЕСА_1 За заявою ОСОБА_3 від 19 травня 2004 року їй було надано дозвіл на переселення в кімнати № 95, 96. Оскільки приміщення гуртожитку призначене для проживання студентів, потребує капітального ремонту, а відповідачка вселилась без ордеру, її було попереджено про виселення. Однак у добровільному порядку ОСОБА_3 звільнити займане приміщення відмовляється.

Позивач просив визнати недійсним договір найму жилого приміщення, усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням шляхом виселення ОСОБА_3 та членів її сім’ї без надання іншого жилого приміщення, а також стягнути з неї заборгованість по сплаті комунальних послуг.

У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернулася із зустрічним позовом про визнання права на проживання і користування жилим приміщенням, посилаючись на те, що іншого житла у неї не має, з дитиною її не можна виселити без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 15 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 5 травня 2008 року, в задоволені позову Вінницького політехнічного технікуму та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі Національний університет харчових технологій, який є правонаступником Вінницького політехнічного технікуму, просить скасувати ухвалені в справі судові рішення і ухвалити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволені позову Вінницького політехнічного технікуму, суд виходив із того, що відповідачка набула право користування жилим приміщенням на підставі договору найму жилого приміщення, укладеного на невизначений строк, а тому у відповідності до статті 125 ЖК України ОСОБА_3, як одинока особа з неповнолітньою особою, не може бути виселена із гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Проте з такими висновками погодитись не можна.

Відповідно до статей 127, 129 ЖК України для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства.

Статтею 125 ЖК визначено осіб, які не можуть бути виселені зі службового жилого приміщення (гуртожитку) без надання іншого жилого приміщення у випадках, передбачених статтею 124 цього Кодексу (робітників, службовців, які припинили трудові відносини, тощо).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що відповідачка ніколи не відносилась до категорії осіб для проживання яких використовуються гуртожитки, відповідного спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкової організації про надання їй жилої площі у гуртожитку не приймалося, ордер на право зайняття жилої площі не видавався.

На порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України суд на зазначене уваги не звернув, доводів позивача належним чином не перевірив.

Пославшись на договір найму жилого приміщення, як доказ про надання відповідачу жилої площі у гуртожитку у встановленому законом порядку, суд разом з тим не з’ясував чи приймалося позивачем відповідне рішення про надання спірного жилого приміщення та чи видавався на підставі цього рішення ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Судом також не перевірено чи застосовується до спірних правовідносин норма статті 125 ЖК України.

Апеляційний суд у порушення вимог статті 303 ЦПК України не звернув уваги на наведене, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги і залишив рішення без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Верховного Суду України

Касаційну скаргу Національного університету харчових технологій задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 15 січня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 5 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.