Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 червня 2008 року,

У 2007 році ОСОБА_8 звернулася до суду з указаним позовом (у подальшому доповнила та уточнила свої позовні вимоги), посилаючись на те, що у 1997 році внаслідок помилки подарувала ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1. Цей договір не відповідав її волевиявленню, а оскільки під час його підписання перебувала в пригніченому стані, мала неправильне, спотворене уявлення про договір, позивачка просила визнати договір дарування та видані на підставі нього ОСОБА_9 правовстановлюючі документи недійсними.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 2 червня 2008 року, позов задоволено: поновлено строк позовної давності; визнано недійсними договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9, посвідчений Другою Львівською державною нотаріальної конторою 31 березня 1997 року в реєстрі за № 1568, і видане Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на підставі вказаного договору ОСОБА_9 реєстраційне посвідчення від 25 квітня 1997 року про право власності на вказану квартиру.

ОСОБА_9 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Поновлюючи строк позовної давності та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_8 з поважних причин пропустила цей строк, оскільки дізналася про те, що вона позбавила себе права власності на спірну квартиру лише в 2003 році, а саме - після одруження й реєстрації чоловіка, ОСОБА_8 за місцем свого проживання, та виходив із того, що договір дарування квартири укладений під впливом помилки, оскільки позивачка неправильно сприймала умови угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності чого, цей договір не був би укладений.

Проте з висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст. 213 ЦПК України).

Згідно зі ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За положеннями ч. 1 ст. 56 ЦК Української РСР, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) (зі змінами), яка була чинною на час ухвалення судами судового рішення, судам роз’яснено, що угода може бути визнана недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена. Ці правила не поширюються на випадки, коли помилка стосується мотивів укладення угоди.

У порушення указаних норм матеріального й процесуального права суд як першої інстанції, так і апеляційний суд, зосередив свою увагу виключно на тих обставинах, що квартиру, яка була предметом договору, ОСОБА_8 не передавала ОСОБА_9, останній ніколи в ній не мешкав й не був зареєстрований, жодних видатків на утримання квартири не ніс.

Проте суд не звернув увагу, що власником квартири є ОСОБА_9, як це вбачається з реєстраційного посвідчення від 25 квітня 1997 року та довідки з місця проживання про склад сім'ї й прописку, та не перевірив його доводів про намір позивачки, яка є його тіткою, подарувати квартиру ще заздалегідь до укладення договору, і тих обставин, що ОСОБА_8 ніколи не зверталась до сім'ї відповідача з приводу надання їй матеріальної допомоги.

Не дав суд належної правової оцінки і доводам ОСОБА_9, що він як власник розпорядився зазначеною квартирою та надав її для проживання своїй тітці, за яку вона й сплачувала квартирну плату та плату за комунальні послуги; крім того, ОСОБА_9 надав дозвіл на реєстрацію в квартирі її чоловіка - ОСОБА_8

Не можна погодитися також і з висновками суду у тій частині, що строк позовної давності ОСОБА_8 пропустила з поважних причин, оскільки спірний договір дарування був укладений ще 1 березня 1997 році, а у квітні того ж року видано реєстраційне посвідчення, в якому зазначено, що власником квартири є відповідач ОСОБА_9

Ураховуючи, що з позовом про визнання договору дарування ОСОБА_8 звернулася лише у 2007 році, висновок суду про те, що про договір дарування вона дізналася у 2003 року, а тому є підстави для поновлення строку позовної давності, є непереконливим, оскільки не грунтується на доказах.

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 14 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.