Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, акціонерний комерційний інноваційний банк "УкрСиббанк", про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування та визнання правочинів недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2009 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання причин пропущення строку на прийняття спадщини поважними, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування та визнання правочинів недійсними.

Зазначав, що є сином ОСОБА_16 та ОСОБА_17 Його батькам на праві спільної сумісної власності належала двокімнатна квартира АДРЕСА_1 у місті Кіровограді. ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його мати - ОСОБА_17, після смерті якої він вчасно, а саме 16 січня 2007 року, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько – ОСОБА_16, після смерті якого залишилося спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 у місті Кіровограді, яка належала останньому на праві приватної власності. У зв’язку з хворобою та виїздом на лікування до республіки Білорусь, де йому була проведена операція, він не зміг вчасно звернутися до нотаріальної контори з відповідною заявою. Спірну квартиру після поховання батька він закрив на ключ, оскільки він є єдиним спадкоємцем за законом.

Після часткового одужання він приїхав до Кіровограда, де йому стало відомо, що рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 22 січня 2008 року право власності на спірну квартиру визнано за ОСОБА_7., яка 5 лютого 2008 року продала зазначену квартиру ОСОБА_8, який 6 лютого 2008 року продав її ОСОБА_9, а останній 21 лютого 2008 року продав спірну квартиру ОСОБА_19

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2008 року вищезазначене рішення районного суду було скасовано й справу передано на новий розгляд, за результатами якого позов ОСОБА_7. про визнання права на спірну квартиру залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем майна, яке залишилося після смерті батьків, проте ОСОБА_7 незаконно заволоділа квартирою і в подальшому продала її, ОСОБА_6 просив позов задовольнити.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 26 травня 2009 року прийнято відмову від позову в частині вимог про визнання причин пропущення строку на прийняття спадщини поважними та визнання права власності на спадкове майно, провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 червня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453 – VI "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) .

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення й відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що укладеними угодами права позивача не порушені, оскільки ним не надано доказів щодо наявності у нього права на спірну квартиру.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Судом установлено, що позивач по справі є сином ОСОБА_17, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, і ОСОБА_16, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується відповідними свідоцтвами про смерть та народження. Після смерті батьків відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 у місті Кіровограді.

Згідно з відповіддю Другої державної нотаріальної контори м. Кіровограда від 17 березня 2009 року після смерті ОСОБА_17 до нотаріальної контори 8 лютого 2007 року надійшла заява про прийняття спадщини від ОСОБА_6, після смерті ОСОБА_16 з заявою про прийняття спадщини 20 липня 2007 року звернулася ОСОБА_11, свідоцтва про право на спадщину нотаріальною конторою не видавалися.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом (1618-15) , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, ОСОБА_6 обґрунтовував свої вимоги тим, що він є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, в установленому законом порядку прийняв спадщину після смерті матері, укладені договори купівлі-продажу є недійсними, оскільки порушують його права як спадкоємця; ОСОБА_7 в незаконний спосіб заволоділа квартирою та не мала права на її відчуження.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувались як вимоги, так і заперечення; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинно бути зазначено встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

У порушення зазначених вимог цивільного процесуального законодавства суд першої інстанції доводів позивача належним чином не перевірив; у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню; не встановив та не зазначив у рішенні відповідних обставин справи, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; взагалі не вмотивував і не обґрунтував свого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Висновки суду про те, що укладеними угодами права позивача не порушені не ґрунтується на матеріалах справи.

Суд належним чином не з’ясував, чи була спірна квартира спільною сумісною власністю батьків позивача та чи прийняв він в установленому законом порядку спадщину після їхньої смерті.

Доводи позивача про те, що він вчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері підтверджуються довідкою нотаріальної контори та спростовують вищезазначені висновки суду.

За правилами ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджає наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України та роз’яснень, які надав Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув і, установивши, що позивач не був учасником оспорюваних ним угод купівлі-продажу, не роз’яснив йому право на пред’явлення віндикаційного позову.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 5 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.