розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа – відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра", про поділ майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2010 року,

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі з 2002 року до 2008 року. Під час шлюбу вони придбали за рахунок коштів, отриманих за кредитними договорами, АДРЕСА_1 у місті Києві вартістю близько 38 500 доларів США та автомобіль марки "Рено Меган" вартістю 113 211 грн. Просила поділити спільне майно по Ѕ частині кожному.

Змінивши позовні вимоги, ОСОБА_3 указувала, що під час перебування в шлюбі вони сплатили за квартиру за рахунок спільних коштів 10 тис. доларів США. З метою остаточного розрахунку за квартиру вони оформили кредитний договір з відкритим акціонерним товариством комерційним банком "Надра" на суму 28 875 доларів США. Згодом сплатили ще 4 тис. доларів США. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4. сплачував кредит за квартиру згідно з графіком, а вона 22 травня 2009 року сплатила за рахунок своїх особистих коштів 24 200 доларів США на погашення кредиту за квартиру. Зазначала, що частина квартири є її особистою власністю і складає 62,86 % квартири, а частка відповідача у квартирі складає 18,18 %, тому вважала, що поділу підлягає 36 % квартири.

Крім того, ними був придбаний автомобіль, за який вони сплатили під час шлюбу 7 тис. доларів США, а іншу частину грошей у сумі 16 тис. доларів США отримали в кредит. Після розірвання шлюбу відповідач сплачував кредит за автомобіль згідно з графіком. Посилаючись на викладене, позивачка просила поділити майно подружжя. Виділити в натурі та визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 у місті Києві. Припинити право власності ОСОБА_4 на частку в спільній сумісній власності на цю квартиру. Стягнути з неї на користь ОСОБА_4 компенсацію вартості його частки в спірній квартирі. Виділити в натурі та визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки "Рено Меган". Припинити її право власності на частку в спільній сумісній власності на автомобіль. Стягнути з ОСОБА_4 на її користь компенсацію вартості її частки в спільній власності на автомобіль. Вселити її до спірної квартири.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 березня 2010 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_4. просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 2 розд. ХІІІ "Перехідні положення" Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (2453-17) .

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року в редакції, чинній до введення в дію Закону від 7 липня 2010 року (2453-17) .

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що з 8 червня 2002 року до 7 травня 2008 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі.

25 березня 2004 року ОСОБА_4. та ВАТ КБ "Надра" уклали кредитний договір, за яким ОСОБА_4. отримав кредит у сумі 28 875 доларів США для придбання квартири зі сплатою 12 % річних строком на 180 місяців (а.с. 172-173).

26 березня 2004 року ОСОБА_4. придбав у ОСОБА_6 АДРЕСА_1 у місті Києві (а.с. 171).

25 травня 2004 року ОСОБА_4. уклав із ВАТ КБ "Надра" договір іпотеки, за яким передав в іпотеку АДРЕСА_1 у місті Києві (а.с. 168).

31 серпня 2006 року ОСОБА_4. придбав автомобіль марки "Рено Меган", 2006 року випуску, вартістю 17 160 євро (а.с. 160-162).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 травня 2008 року шлюб між сторонами розірвано (а.с. 279).

Станом на 18 грудня 2008 року заборгованість за кредитним договором від 25 березня 2004 року складала 24 346, 42 доларів США (а.с. 101).

22 травня 2009 року ОСОБА_3 внесла в рахунок погашення кредиту за квартиру 24 200 доларів США (а.с. 133).

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що оскільки позивачка сплатила за квартиру більшу частину кредиту, то її частка в спільній власності на квартиру є значно більшою, ніж частка відповідача в спірній квартирі, і дійшов висновку про можливість припинення його права в спільній власності на квартиру. Крім того, спірна квартира є однокімнатною, що виключає можливість її поділу в натурі.

Ухвалюючи рішення про задоволення вимог ОСОБА_3 в частині поділу автомобіля, суди посилались на те, що частка відповідача в праві власності на автомобіль є значно більшою, ніж частка позивачки, тому її право власності на автомобіль слід припинити.

Висновок судів ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя .

Згідно із ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 3 ст. 71 СК України).

Частиною 4 цієї статті встановлено, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України (435-15) .

Згідно зі ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про можливість припинення часток у праві власності позивачки на автомобіль, а відповідача – на квартиру зі сплатою йому грошової компенсації.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про порушення судами норм матеріального або процесуального права, а отже, відсутні передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України підстави для скасування вказаних судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.