СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
05.11.2003
(Витяг)
У липні 2001 р. Б. звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій голови Київського районного суду м. Донецька Д. та відшкодування моральної шкоди. Позивач посилався на те, що в березні 2000 р. він звернувся в Київський районний суд м. Донецька з позовом до П. Цю справу розглядав суддя С. Призначене на 27 жовтня 2000 р. судове засідання не відбулося, оскільки за вказівкою голови суду Д. справу вилучено в судді С. та передано іншому судді для об'єднання з іншою справою. Позивач стверджував, що підстав для вилучення справи в одного судді й передачі її іншому для об'єднання справ не було, оскільки сторони не заявляли відводу судді С. та клопотання про об'єднання справ. Б. також зазначав, що таким чином порушено його законні права й інтереси, це рішення призвело до тяганини під час розгляду цивільних позовів, що спричинило моральні страждання, тому просив визнати такі дії голови Київського районного суду м. Донецька неправомірними та стягнути з нього 5 тис. грн. як відшкодування моральної шкоди.
Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 1 серпня 2002 р., залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 28 жовтня 2002 р., Б. у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Б., посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просив судові рішення скасувати.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Суд встановив, що дії голови Київського районного суду м. Донецька Д. з вилучення цивільної справи, яка перебувала в провадженні судді С., і передачі її іншому судді для об'єднання з іншою справою є правомірними й не суперечать вимогам статей 12, 26 Закону від 7 лютого 2002 р. N 3018-III ( 3018-14 ) (3018-14) "Про судоустрій України", оскільки голова суду здійснював організаційно-розпорядчі функції з контролю за організацією судових процесів.
Із цим погодився й суд апеляційної інстанції. Проте такий висновок суду не можна визнати правомірним.
З матеріалів справи вбачається, що при її розгляді під головуванням судді С. сторони ні відводу цьому судді, ні клопотання про об'єднання справи з іншою справою, яка перебувала в провадженні іншого судді, не заявляли. У зв'язку з цим суд повинен був обговорити питання, чи є такі дії голови суду правомірними з точки зору дотримання ним конституційних принципів щодо унеможливлення впливу на суддів у будь-який спосіб (ст. 126 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР) . У судових рішеннях відповіді на це питання немає. Посилання суду на положення статей 12, 26 Закону "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (3018-14) як на підставу для відмови в задоволенні позову є помилковим, оскільки цими статтями спірні питання не регулюються.
За таких обставин судові рішення не можуть бути визнані законними й обґрунтованими.
Зважаючи на ці обставини та керуючись ст. 334 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06) , Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Б. задовольнила частково, рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 1 серпня 2002 р. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 28 жовтня 2002 р. скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої
інстанції.