СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
17.09.2003
(Витяг)
У жовтні 2001 р. К. звернувся до суду з позовом до
Херсонського міськвиконкому про поновлення на роботі та стягнення
середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те,
що розпорядженням від 20 серпня 2001 р. його незаконно звільнили з
посади начальника міського управління транспорту і зв'язку за
ст. 38 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
, оскільки він не виявляв бажання припинити
дію трудового договору.
Суворівський районний суд м. Херсона рішенням від 24 січня
2002 р. в задоволенні позову відмовив.
У касаційній скарзі К. порушив питання про скасування
зазначеного рішення з ухваленням іншого - про задоволення позову,
пославшись на неправильне застосування судом норм матеріального та
порушення норм процесуального права.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а
рішення суду - скасуванню з таких підстав.
Суд встановив, що розпорядженням від 20 серпня 2001 р.
позивачеві надано щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів
з 13 серпня по 12 вересня 2001 р. включно, з наступним звільненням
за власним бажанням за ст. 38 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
. 10 вересня 2001 р.,
до закінчення терміну відпустки, позивач подав до канцелярії
відповідача заяву, в якій просив вважати недійсною його заяву про
звільнення і повідомив про намір продовжити роботу з 12 вересня
2001 р.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що
позивач залишив роботу 13 серпня 2001 р., а тому фактично і
юридично трудовий договір між ним та відповідачем перестав діяти в
останній день роботи К. Перенесення дати звільнення з останнього
дня роботи на день закінчення відпустки, на думку суду, не означає
продовження трудового договору до закінчення відпустки.
Однак із такими висновками суду погодитися не можна, оскільки
вони не грунтуються на законі.
Відповідно до ст. 3 Закону від 15 листопада 1996 р.
N 504/96-ВР ( 504/96-ВР ) (504/96-ВР)
"Про відпустки" за бажанням працівника в
разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової
дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з
наступним звільненням. Датою звільнення в цьому випадку є останній
день відпустки.
Суд помилково вважав останнім днем роботи позивача останній
день його перебування на роботі перед відпусткою. Суд також
помилково, внаслідок неправильного застосування норм трудового
законодавства, вважав, що в цьому випадку має місце перенесення
дати звільнення з останнього дня роботи на останній день
відпустки. Крім того, порушивши вимоги ст. 15-1 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
,
суд не перевірив належним чином доводи позивача стосовно того, що
заяву про звільнення за власним бажанням він написав вимушено у
вересні 2001 р., намагаючись запобігти погрозі бути звільненим за
самовільний вихід у відпустку.
Враховуючи, що для правильного застосування норм
матеріального права необхідно додатково перевірити доводи
позивача, з'ясувати питання про час вимушеного прогулу та про
розмір заробітної плати, а також керуючись ст. 342 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду
України касаційну скаргу К. задовольнила частково, рішення
Суворівського районного суду м. Херсона від 24 січня 2002 р.
скасувала, справу направила на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Вісник Верховного суду України, рік 2004, N 4