СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
10.09.2003
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд
не врахував, що забезпечення позову можливе лише в разі
достатньо обгрунтованого припущення про те, що невжиття
заходів забезпечення може у майбутньому утруднити
чи зробити неможливим виконання рішення суду. Проте в
будь-якому випадку забезпечення позову щодо юридичної особи
неможливе, коли воно припиняє її господарську діяльність
(Витяг)
У грудні 2002 р. К. звернувся до суду з позовом до дочірнього
підприємства "Автомобільна компанія "Вікінг Моторз" (далі - ДП),
компанії "Volvo Car International AB" про відшкодування
матеріальної і моральної шкоди. Позивач посилався на те, що
6 березня 1998 р. придбав у ДП автомобіль "Volvo C70 Coupe", 1998
р. випуску. У червні 1998 р. під час дорожньо-транспортної пригоди
при зіткненні цього автомобіля з перешкодою не спрацювала його
система безпеки, через що К. як водій отримав тілесні ушкодження
середньої тяжкості, в результаті чого його було визнано інвалідом
II групи.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя від 24
жовтня 2002 р. заяву К. про забезпечення позову задоволеної ДП
заборонено розпоряджатися грошовими коштами, що перебували на його
поточних рахунках, на загальну суму 536 тис. грн. та заборонено
провадити дії з відчуження, передачі майна, яке належить
підприємству на праві власності, у тому числі за угодами,
пов'язаними з передачею права власності, права розпорядження чи
користування, на загальну суму 36 млрд. 412 тис. 999 грн.
Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах
Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 2 грудня 2002 р.
ухвала суду першої інстанції частково змінена: ДП заборонено
провадити дії з відчуження, передачі майна, яке належить
підприємству на праві власності, у тому числі за угодами,
пов'язаними з передачею права власності, права розпорядження чи
користування, на загальну суму 5 млрд. грн.; в іншій частині
ухвала суду першої інстанції залишена без зміни.
У касаційній скарзі ДП, посилаючись на порушення судом норм
процесуального права, просило зазначені судові ухвали скасувати.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
вирішила, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від
21 грудня 1990 р. N 9 ( v0009700-90 ) (v0009700-90)
"Про практику застосування
судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ
по першій інстанції", вживаючи заходів до забезпечення позову у
відповідності з гл. 19 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
, слід виходити з того, що
такі дії можуть бути вчинені як при підготовці справи до судового
розгляду, так і при її розгляді, якщо невжиття заходів
забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання
рішення суду.
У судовому засіданні та касаційній скарзі представники ДП
зазначали, що підприємство вже тривалий час працює на ринку
України, одержує стабільний прибуток, має хорошу репутацію у
споживачів. Після постановлення ухвал про забезпечення позову ДП
не може виплачувати податки й обов'язкові платежі, сплачувати
митні збори за вантажі, що знаходяться на митниці, вимушено
порушує зобов'язання за укладеними угодами перед контрагентами,
тобто фактично припинено його господарську діяльність.
Постановляючи ухвали про забезпечення позову, суди не
врахували, що прийняття такого рішення доцільне лише в разі
достатньо обгрунтованого припущення, що невжиття заходів
забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим
виконання рішення суду. Проте в будь-якому випадку забезпечення
позову щодо юридичної особи неможливе, коли воно припиняє її
господарську діяльність.
За таких обставин Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України дійшла висновку, що ухвали суду першої та
апеляційної інстанцій постановлені з порушенням ст. 152 ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
, тому їх скасувала, а справу направила на новий
розгляд до суду першої інстанції з вказівкою вирішити питання про
доцільність вжиття заходів до забезпечення позову.
"Вісник Верховного Суду України",
N 1 (41), 2004