СУДОВА ПАЛАТА У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
(Витяг)
У березні 1998 р. Г. в порядку, передбаченому гл. 31-А ЦПК (1502-06)
, звернувся зі скаргою на дії посадових осіб Ніжинського районного суду Чернігівської області у зв'язку з тим, що вони більше двох місяців не розглядали його скаргу на відмову Ічнянської районної прокуратури в порушенні кримінальної справи стосовно голови Ічнянського районного суду Чернігівської області.
Ухвалою судді Чернігівського обласного суду від 1 квітня 1998 р., в прийнятті позовної заяви відмовлено на підставі п. 1 ст. 136 ЦПК (1502-06)
(у зв'язку з тим, що вона не підлягає розгляду в судах).
Ухвалою судді Апеляційного суду Чернігівської області від 3 жовтня 2001 р. касаційну скаргу Г. на зазначену ухвалу залишено без розгляду через те, що вона викладена російською мовою, і надано строк до 15 жовтня 2001 р. для усунення вказаного недоліку.
Оскільки Г. не зробив цього у зазначений термін, його скаргу ухвалою судді Апеляційного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2001 р. визнано неподаною і повернуто скаржникові.
У касаційній скарзі Г. просить ухвалу від 29 жовтня 2001 р. скасувати, як таку, що суперечить Конституції України (254к/96-ВР)
та вимогам процесуального права, і розглянути його справу по суті.
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу задовольнила з таких підстав.
Постановлюючи ухвалу про повернення касаційної скарги Г., суддя апеляційного суду виходив з того, що вона оформлена з порушенням вимог, встановлених ст. 322 ЦПК (1503-06)
. Однак суддя не врахував, що в зазначеній статті вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги є вичерпними.
Подання касаційної скарги до суду не українською мовою, а російською не могло бути підставою для застосування правил ст. 139 ЦПК (1502-06)
, оскільки вимога щодо мови викладу скарги ст. 322 ЦПК (1503-06)
не передбачена.
Посилання в ухвалі апеляційного суду на те, що подання касаційної скарги російською мовою суперечить вимогам ст. 10 Конституції (254к/96-ВР)
, - безпідставне. Як зазначено в ч. З цієї статті, в нашій країні гарантуються вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Згідно зі ст. 5 Закону від 28 жовтня 1989 р. "Про мови в Українській РСР" (8312-11)
громадянам України гарантується право користуватися національною або будь-якою іншою мовою. Громадянин вправі звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою їх роботи, російською мовою або мовою, прийнятою сторонами.
Статтею 18 цього Закону (8312-11)
, як і от. 9 ЦПК (1501-06)
, передбачено і забезпечено право осіб, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, робити заяви, давати пояснення і показання, виступати на суді та заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача.
Це передбачено також ст. 10 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 1 лютого 1995 р. (995_055)
, ратифікованої Законом України від 9 грудня 1997 р. (703/97-ВР)
.
Враховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційну скаргу Г. задовольнила, ухвалу судді Апеляційного суду Чернігівської області від 29 жовтня 2001 р. скасувала, а справу повернула до апеляційного суду для виконання вимог статей 323 - 325 ЦПК (1503-06)
.
"Вісник Верховного Суду України", N 2 (36), березень-квітень 2003 р.