Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України <...>, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Лисичанська в інтересах Б-вої В. Ю. до акціонерної страхової компанії "Оранта-Лугань" про стягнення сум за договорами страхування, В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 1997 року прокурор м. Лисичанська, звернувшись до суду з вказаним позовом, просив стягнути на користь позивачки з урахуванням індексу інфляції 3150 грн., посилаючись на те, що 26 березня 1979 року з Дятьківською інспекцією державного страхування Брянської області в інтересах позивачки її матір'ю Б-вою К. І. був укладений договір страхування життя і здоров'я дитини на суму 1000 крб. Умови договору Б-вою К. І. виконані повністю.

23.09.91 Б-вою К. І. в інтересах позивачки з відповідачем був укладений новий договір страхування на суму 2000 крб. При цьому позивачка мала право одержати дану суму після 31.08.95 за умови укладення шлюбу чи досягнення нею 21-річного віку, якщо за весь період страхування були повністю виплачені страхові внески. Умови договору виконані частково, оскільки страхові внески були внесені не повністю, а тільки за період з 23 вересня 1991 року по 31 липня 1993 року в сумі 1062,6 крб. Позивачка уклала шлюб 12 серпня 1995 року. Термін дії договору сплив 31 серпня 1995 року.

Рішенням Сєверодонецького міського суду від 10.08.98, залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від 21.01.99, позов прокурора задоволено частково. Стягнуто на користь позивачки 2165,73 грн.

У поданій касаційній скарзі АСК "Оранта-Лугань" просить скасувати судові рішення, посилаючись на те, що вони постановлені з порушенням норм матеріального права, і, не передаючи справу на новий розгляд, відмовити в позові.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги і стягуючи на користь позивачки 2165 грн. 73 коп., суд керувався ст. 371 ЦК України (1540-06) , яка зобов'язує сплатити страхувальнику страхову суму згідно договору. Однак при цьому суд не врахував, що договори страхування укладалися ще в 1979 і 1991 роках. Після цього в Україні були проведені грошові реформи. Поміщені в установу колишнього Укрдержстраху грошові кошти знецінились.

Суд же стягнув сплачені страхові внески з урахуванням їх відновлення за рахунок держави, а не страховика, згідно з Законом України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" (537/96-ВР) від 21.11.96, застосувавши коефіцієнт 1,05.

Вирішуючи спір, суд в порушення вимог ст. ст. 40, 202 ЦПК України (1501-06, 1502-06) не уточнив предмет спору між страховою організацією і страхувальником (застрахованою особою). Зокрема, чи позивачка прагнула виконання зобов'язання по договорах страхування чи стягнення за рахунок Державного бюджету втрачених внаслідок знецінення грошових заощаджень, внесених в установи державного страхування СРСР, хоча від цього залежить правильність вирішення спору.

Оскільки зазначені порушення процесуального закону призвели до неправильного вирішення справи, постановлені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 334 ЦПК України (1503-06) , судова палата УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу акціонерної страхової компанії "Оранта-Лугань" задовольнити частково.

Рішення Сєверодонецького міського суду від 10.08.98 та ухвалу судової колегії в цивільних справах Луганського обласного суду від 21.01.99 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.