ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
09.01.2003 Справа N 6-3835кс01
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом С. до
Голопристанського державного лісопромислового господарства про
стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при
звільненні за касаційною скаргою С. на рішення Голопристанського
районного суду Херсонської області від 19 травня 1999 р.,
встановила наступне.
У жовтні 1997 р. С. звернулася до суду з позовом до
Голопристанського державного лісопромислового господарства, в
якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість
по заробітній платі та середній заробіток за час затримки
розрахунку при звільнені, посилаючись на те, що 17 липня 1997 р.
її за п. 1 ст. 36 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
звільнено з посади
пожежника-охоронника Збур'ївського лісництва, однак, відповідач не
провів з нею розрахунку.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області
від 6 травня 1998 р. позов задоволено. Ухвалою судової колегії з
цивільних справ Херсонського обласного суду від 27 травня 1998 р.
рішення в частині спору про стягнення середнього заробітку за час
затримки розрахунку скасовано.
Рішенням Голопристанського районного суду від 19 травня
1999 р. у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за
час затримки розрахунку відмовлено.
В апеляційному порядку справа не розглядалась.
У касаційній скарзі С. просить скасувати зазначене рішення,
посилаючись на порушення судом норм матеріального та
процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Судова
палата вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
в разі
невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних
звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього
Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство,
установа, організація мають виплатити працівникові його середній
заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог суд виходив з того,
що позивачка без поважних причин пропустила встановлений ст. 233
КЗпП України ( 322-08 ) (322-08)
тримісячний строк звернення до суду за
вирішенням спору. Крім того, суд зазначив у рішенні, що вини
відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачкою немає,
оскільки заробітна плата працівникам лісгоспу виплачується за
рахунок бюджетних надходжень, а бюджетного фінансування у
зазначений період часу лісгосп не мав.
Між тим, з такими висновками суду погодитися неможливо
оскільки вони обумовлені неправильним застосуванням судом норм
матеріального та процесуального права.
Згідно із ч. 2 ст. 32 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
факти,
встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили по одній
цивільній справі, не доводяться знову при розгляді інших цивільних
справ, в яких беруть участь ті самі особи.
Вирішуючи спір, суд не врахував, що рішенням від 6 травня
1998 р., яке набрало чинності і виконане в частині стягнення
заборгованості по заробітній платі, позивачці поновлено строк
звернення до суду за вирішенням спору про стягнення
заборгованості, оскільки, на думку суду, цей строк (який складає
11 днів) пропущено з поважних причин. Встановлений цим рішенням
факт поважності причини пропуску терміну звернення до суду, в силу
вимог ст. 32 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
, не має доводитися при розгляді
даного спору.
Крім того, оскільки закон пов'язує право на стягнення
середнього заробітку з днем фактичного розрахунку, а в даному
випадку на момент звернення з позовом фактичний розрахунок з
позивачкою не проведено, висновок суду про пропуск нею терміну на
звернення до суду не є безспірним.
На підставі наведеного, керуючись ст. 342 ЦПК України
( 1503-06 ) (1503-06)
Судова палата ухвалила: касаційну скаргу С.
задовольнити, рішення Голопристанського районного суду Херсонської
області від 19 травня 1999 р. скасувати, а справу спрямувати на
новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.