У вересні 1999 р. Г. звернулася в суд із позовом до Дніпропетровського міського комунального підприємства теплових мереж "Дніпротепломережа" (далі - підприємство "Дніпротепломережа") про звільнення від оплати за опалення і гаряче водопостачання та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що починаючи з жовтня 1995 р. відповідач надає неякісні послуги з водо- і теплопостачання.

До участі у справі на стороні відповідача суд залучив виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне об'єднання Жовтневого району м. Дніпропетровська (далі - ВЖРЕО).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 1999 р. позов задоволено частково: підприємство "Дніпротепломережа" зобов'язано звільнити позивачку від оплати за опалення та гаряче водопостачання за період із жовтня 1995 р. по вересень 1999 р., а в позові до ВЖРЕО відмовлено.

На це рішення підприємство "Дніпротепломережа" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати його як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального права, зокрема Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 1997 р. N 1497 (1497-97-п) ; далі - Правила надання послуг). Касаційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню з таких підстав.

Задовольняючи позов Г. у частині вимог про звільнення від оплати наданих відповідачем у період із жовтня 1995 р. по вересень 1999 р. послуг з теплопостачання і гарячого водопостачання, суд виходив із того, що споживач не повинен оплачувати ці послуги, оскільки вони були неналежної якості і не відповідали нормативним вимогам.

Однак при встановленні зазначених фактів суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Так, відповідно до роз'яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. N 5 (v0005700-96) "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 р. N 15 (v0015700-98) , вирішуючи питання про характер правовідносин між споживачем та виробником (виконавцем), про наявність підстав і умов їх виникнення, про права й обов'язки сторін, суд має виходити як із норм Закону від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (1023-12) (далі - Закон) і прийнятих згідно з ним нормативних актів, так і з відповідних норм Цивільного кодексу та іншого законодавства, що регулюють ті ж самі питання і не суперечать Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство "Дніпротепломережа" є виробником, ВЖРЕО - виконавцем, а позивач - споживачем послуг, правовідносини яких, у тому числі права й обов'язки, порядок розрахунків, підстави і розмір відповідальності, регулюються, зокрема, Законом (1023-12) , главами 15, 18 ЦК (1540-06) , Правилами надання послуг (1497-97-п) , іншими нормативними актами, а також умовами укладених між ними договорів.

Вирішуючи спір, суд не застосував Положення про порядок розрахунків за комунальні послуги між виробниками (постачальниками), виконавцями і споживачами послуг водопостачання, водовідведення і теплопостачання в умовах використання засобів обліку споживання води і теплової енергії в житловому фонді та підвищення економічної зацікавленості споживачів у їх встановленні за власні кошти (затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 р. N 55 (z0480-95) , зареєстроване в Міністерстві юстиції України 27 грудня 1995 р. за N 480/1016), яке (поряд із Законом (1023-12) , у частині, що не суперечить йому) поширювалося на спірні правовідносини в період до 1 січня 1998 р., тобто до затвердження Правил надання послуг (1497-97-п) .

Зазначеним Положенням (z0480-95) передбачалося забезпечення споживачів гарячою водою і тепловою енергією за тарифами, встановленими урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Однак суд не встановив, яке рішення було прийняте обласною Дніпропетровською державною адміністрацією з цього приводу на той час.

Застосовуючи Правила надання послуг (1497-97-п) , які поширювалися на правовідносини сторін починаючи з 1 січня 1998 р., суд невірно їх витлумачив, дійшовши висновку, що їх положення щодо зменшення плати за послуги, якість яких не відповідає умовам договору, та повне звільнення від цієї плати за умови, що температура повітря у квартирі становить 5 град. С і нижче, суперечать вимогам Закону (1023-12) .

Проте зазначений висновок зроблено без урахування положень статей 15, 22 Закону (1023-12) , статей 161, 203 ЦК (1540-06) . Зокрема, п. 3 ст. 15 Закону передбачено право споживача за його вибором вимагати безоплатного усунення недоліків у відповідний термін чи відшкодування витрат, яких він зазнав при усуненні недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) своїми засобами, або відповідного зменшення винагороди за роботу (послугу), якщо виконавець відступив від умов договору, що призвело до погіршення роботи (послуги), або допустив інші недоліки у виконаній роботі (послузі).

Повне звільнення від плати за неналежне теплопостачання передбачене п. 24 Типового договору про надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, який міститься в додатку N 1 до Правил надання послуг (1497-97-п) (що були прийняті відповідно до ст. 22 Закону (1023-12) , лише в разі зниження температури повітря в помешканні до 5 град. C і нижче.

Повністю звільнивши позивачку від оплати наданих послуг, суд усупереч вимогам статей 62, 202 ЦПК (1501-06, 1502-06) не навів у рішенні доказів на підтвердження того, що протягом усіх спірних опалювальних періодів у її квартирі температура повітря постійно була нижчою за вказану позначку.

На порушення вимог ст. 160 ЦПК (1502-06) суд також не дослідив у судовому засіданні зміст укладених сторонами договорів і не з'ясував, яким чином в них урегульоване питання щодо умов, підстав і розміру відповідальності сторін у разі неналежного виконання договірних зобов'язань.

Зробивши висновок про неналежну якість наданих позивачці послуг (за тиском і температурою), суд усупереч вимогам статей 40, 202 ЦПК (1501-06, 1502-06) не перевірив доводів відповідача - підприємства "Дніпротепломережа" - щодо причин цього, а саме: відсутність технічної можливості належного теплопостачання через перевантаження теплорозподільчого пункту і необхідність будівництва окремого такого пункту для двох будинків, які розташовані в тупику теплотраси на значній відстані від існуючого пункту, та через переобладнання опалювальних приладів у будинку, що призвело до зміни циркуляції внутрішньої системи теплопостачання і загалом до розрегулювання системи опалення.

Проте наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки відповідно до п. 6 ст. 15 Закону (1023-12) виконавець звільняється від відповідальності за недоліки у наданні послуг, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача. Аналогічні положення містяться в п. 7.7 Правил користування тепловою енергією (затверджені наказом Міністерства енергетики України і Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 28 жовтня 1999 р. N 307/262 (z0825-99) , зареєстровані Міністерством юстиції України 30 листопада 1999 р. за N 825/4118) та п. 39 Правил надання послуг (1497-97-п) .

Крім того, всупереч вимогам статей 71, 75 ЦК (1540-06) суд задовольнив вимоги позивачки за період часу, який знаходиться поза межами строку позовної давності.

Виходячи з наведеного судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скасувала і направила справу на новий розгляд до суду першої інстанції.