СУДОВА ПАЛАТА З ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 05.12.2001
м. Київ
(Витяг)
16 травня 2001 р. К. звернувся до суду з позовом до
акціонерного товариства відкритого типу "Стахановський
вагонобудівний завод" (далі - АТВТ) про стягнення компенсації
заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі
1 тис. 838 грн., середнього заробітку за затримку розрахунку при
звільненні в сумі 888 грн. і витрат на юридичну допомогу в сумі 90
грн. Позивач послався на порушення відповідачем термінів виплати
заробітної плати та наявність заборгованості перед ним у сумі 2
тис. 762 грн. за період із 8 вересня 1997 р. по 27 травня 1999 р.
і просив стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у
зв'язку з порушенням термінів її виплати в сумі 1 тис. 838 грн.
Крім того, К. просив стягнути 888 грн. компенсації, що становить
різницю між середнім заробітком у відповідача та середнім
заробітком за новим місцем роботи, у зв'язку із затримкою АТВТ
розрахунку при звільненні, а також 90 грн. понесених ним витрат на
юридичну допомогу.
Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від
18 червня 2001 р. позов К. було задоволено в частині стягнення з
відповідача компенсації втрати частини заробітної плати в сумі 1
тис. 838 грн. та витрат на юридичну допомогу в сумі 90 грн. У
задоволенні позовних вимог у частині стягнення компенсації
середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні
відмовлено.
У касаційній скарзі К. просив скасувати рішення суду в
частині відмови у стягненні компенсації середнього заробітку за
період затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на те, що
воно постановлено з порушенням норм матеріального та
процесуального права. Судова палата з цивільних справ Верховного
Суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає
задоволенню, а судове рішення - скасуванню в оскарженій частині з
направленням справи на новий розгляд з таких підстав.
Відповідно до ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
у разі невиплати з вини
власника або уповноваженого ним органу належних звільненому
працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за
відсутності спору про їх розмір підприємство, установа,
організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток
за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В разі, якщо
звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на
іншу роботу, розмір компенсації зменшується на суму заробітної
плати, одержаної за новим місцем роботи.
Відмовляючи К. у задоволенні позовних вимог про стягнення
компенсації середнього заробітку за період затримки розрахунку при
звільненні, суд виходив із того, що вини відповідача в порушенні
строків розрахунку немає. Проте такий висновок не може бути
визнаний обгрунтованим, оскільки будь-яких доказів поважності
причин несвоєчасного розрахунку відповідач не надав, а заперечення
його представника щодо підстав для звільнення від відповідальності
за ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
зводяться до порушення позивачем
тримісячного строку звернення до суду.
Наявна в матеріалах справи довідка відділу державної
виконавчої служби м. Стаханова від 27 травня 2001 р. про
невиконання рішення комісії по трудових спорах АТВТ від 28 серпня
2000 р. N 771 щодо стягнення на користь К. заборгованості по
заробітній платі у зв'язку з відсутністю коштів на розрахунковому
рахунку підприємства не охоплює всього періоду затримки розрахунку
при звільненні позивача і може бути оцінена лише у сукупності з
іншими доказами при вирішенні питання щодо наявності чи
відсутності вини відповідача.
Суд не врахував роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
які містяться у п. 20 постанови від 24 грудня 1999 р. N 13
( v0013700-99 ) (v0013700-99)
"Про практику застосування судами законодавства
про оплату праці", відповідно до яких, встановивши при розгляді
справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою
розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені
належні йому від підприємства, установи, організації суми в день
звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, - наступного
дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд
на підставі ст. 117 КЗпП ( 322-08 ) (322-08)
стягує на користь працівника
середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при
непроведенні останнього до розгляду справи - по день постановлення
рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї
вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає
його відповідальності.
Крім того, судом порушено вимоги ст. 202 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
,
якою передбачено обгрунтування рішення лише тими доказами, які
були предметом дослідження в судовому засіданні. Так, суд зазначив
у рішенні, що вини АТВТ у порушенні строків розрахунку при
звільненні позивача немає, оскільки з 1998 р. відповідач перебуває
у стані банкрутства. Проте будь-яких доказів порушення справи про
банкрутство АТВТ у матеріалах справи немає.
Оскільки допущені судом порушення норм матеріального та
процесуального права призвели до неправильного вирішення спору,
судова палата з цивільних справ Верховного Суду України рішення
Стахановського міського суду в частині стягнення середнього
заробітку за період затримки розрахунку при звільненні скасувала,
а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
"Вісник Верховного Суду України", N 2, березень - квітень, 2002 р.