СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 20.12.2000
(Витяг)
У грудні 1997 р. Т.О.О. звернувся в суд із позовом до СП
"Укр-Італ" (далі - СП) і магазину "Санта-Роза" про визнання
частково недійсним договору купівлі-продажу від 27 червня 1996 р.,
його розірвання, стягнення з відповідачів вартості придбаного
товару на суму 2 тис. грн., витрат по монтажу й демонтажу
придбаного обладнання та відшкодування моральної шкоди.
Позивач послався на те, що 27 червня 1996 р. між ним і СП
було укладено письмовий договір купівлі-продажу стаціонарної
установки італійського виробництва для очищення води. Безпосередню
реалізацію товару здійснив згаданий магазин. На порушення його
прав як покупця продавець не включив у договір і не передав йому
фільтр грубої очистки, без якого робота комплекту неможлива.
Пізніше відповідачі такий фільтр йому поставили, однак не виконали
робіт по монтажу установки та пуску її в дію.
У жовтні 1998 р. Т.О.О. і Г.О.Г. заявили до тих самих
відповідачів додатковий позов, у якому зазначалося, що установка
була придбана ними обома за спільні кошти, а тому неправомірними
діями їм спричинено як матеріальну, так і моральну шкоду.
Остаточно просили стягнути вартість установки в сумі 3 тис. 428
грн., 6 тис. 179 грн. неустойки, 750 грн. витрат по монтажу
установки, 250 грн. судових витрат та 5 тис. грн. на відшкодування
моральної шкоди.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 березня
1999 р. договір купівлі-продажу від 27 червня 1996 р. визнано
частково недійсним, розірвано та стягнуто з СП на користь Т.О.О. і
Г.О.Г. вартість установки в сумі 3 тис. 428 грн., 750 грн. на
відшкодування матеріальної шкоди (витрати по монтажу), неустойку в
сумі 6 тис. 179 грн., 600 грн. на відшкодування моральної шкоди та
витрати на оплату юридичної допомоги (250 грн.). Позивачів
зобов'язано повернути відповідачу (СП) придбану за договором
установку, а в решті вимог відмовлено.
Ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського
обласного суду від 25 травня 1999 р. зазначене рішення було
змінено. З нього виключено висновки суду про те, що однією зі
сторін у договорі був Г.О.Г., і про стягнення сум на його користь.
Постановою президії обласного суду від 8 грудня 1999 р.
згадані вище рішення були залишені без зміни, а протест голови
цього суду - без задоволення.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування всіх постановлених у справі судових рішень
і направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції. Судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест
задовольнила з таких підстав.
Відповідно до вимог статей 12, 14 Закону від 12 травня 1991
р. "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) (1023-12)
та роз'яснень, що
містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12
квітня 1996 р. N 5 ( v0005700-96 ) (v0005700-96)
"Про практику розгляду
цивільних справ за позовами про захист прав споживачів", вимоги
споживача розглядаються після пред'явлення ним квитанції,
товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо
товарів, на які встановлено гарантійні строки, - технічного
паспорта чи іншого документа, що його замінює.
Жодного зі згаданих документів позивачі не подали. З договору
купівлі-продажу від 27 червня 1996 р., на який послався суд,
вбачається тільки факт досягнення домовленості між Г.О.В. (котрий
29 травня 1996 р. змінив прізвище й по батькові на Т.О.О.) і СП
про наступне придбання останнім за 1 тис. умовних одиниць
комплекту: фільтра і балона. Зазначений договір покупцем не
підписано. Будь-яких інших доказів того, що цей товар було
фактично покупцем оплачено і одержано, у справі немає. З довідки
СП від 7 жовтня 1998 р. N 220 вбачається, що в період із 1 червня
до 1 вересня 1996 р. СП через представництво в м. Одесі таких
фільтрів не продавало. Із довідки ДПІ в Малиновському районі м.
Одеси від 18 вересня 1998 р. видно, що ліцензію на торговельну
діяльність СП видано Одеським міським виконавчим комітетом 3
грудня 1997 р., і дозволу на розрахунки в іноземній валюті СП у
1996 - 1998 рр. не мало. Згідно з цією ж довідкою магазин-салон
"Санта-Роза" в Малиновському районі м. Одеси не зареєстровано.
Суд наведених документів не дослідив і викладених у них
обставин належним чином не з'ясував. Отже, судом повною мірою не
з'ясовано, хто з позивачів, коли саме, у кого, за яку ціну та за
яку валюту придбав зазначений у позові товар. Від належного
з'ясування цих обставин та статусу відповідачів залежить вирішення
питання про можливість застосування до спірних правовідносин
положень згаданого вище Закону і прийняття рішення в цілому.
Крім того, суд щодо однієї угоди постановив одночасно рішення
про визнання її недійсною та про її розірвання. Це свідчить про
невизначеність суду з питань підстав та предмета позову.
Визнавши, що Г.О.Г. не є належним позивачем, судова колегія
фактично відмовила йому в позові, хоча і зазначила про зміну
рішення. Таке рішення колегії суперечить п. 4 ст. 311 ЦПК
( 1503-06 ) (1503-06)
, згідно з яким касаційній інстанції надається право
змінити рішення або постановити нове, не передаючи справу на новий
розгляд, якщо у ній не вимагається збирання або додаткової
перевірки доказів, її обставини встановлено судом першої інстанції
повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм
матеріального права.
Суперечливість із даного питання допущено також судом першої
інстанції, який у резолютивній частині рішення визнав частково
недійсним договір між Т.О.О. (Г.О.В.) та СП, а за наслідком
розірвання договору права та обов'язки визначив і за Г.О.Г.
Президія обласного суду не взяла до уваги зазначені помилки й не
скасувала незаконні рішення.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду
України задовольнила, рішення Київського районного суду м. Одеси,
ухвалу судової колегії в цивільних справах та постанову президії
Одеського обласного суду скасувала і направила справу на новий
розгляд.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р.