ВІЙСЬКОВА КОЛЕГІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 19.09.2000
(Витяг)
Рішення скасовано, оскільки суд на порушення вимог статей 15,
30 і 62 ЦПК України ( 1501-06 ) (1501-06)
не вжив усіх передбачених законом
заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних
обставин справи, безпідставно звузив обсяг вимог заявника і
внаслідок цього неправильно вирішив справу
9 грудня 1999 р. командиром військової частини (начальником
госпіталю) була складена атестація на офіцера медичної служби Б.,
в якій зроблено висновок про те, що він за своїми діловими та
моральними якостями не відповідає займаній посаді начальника
хірургічного відділення цього госпіталю.
17 січня 2000 р. Б. звернувся до військового суду
Чернігівського гарнізону зі скаргою, в якій зазначав, що складена
на нього службова атестація необ'єктивна, зроблена з посиланням на
дисциплінарні стягнення, одні з яких на час її складання були
зняті, а інші - накладені з порушенням установленого порядку, й на
факти хабарництва, котрі нічим не підтверджені, і в атестації
мають місце наклеп і обмова щодо його службової діяльності та
стосунків у колективі. Посилаючись на наведене, Б. просив
розглянути ці факти, захистити його честь і гідність та притягнути
командира військової частини до відповідальності, зобов'язавши
останнього відшкодувати заподіяну йому, заявнику, моральну шкоду.
Рішенням військового суду Чернігівського гарнізону від
18 квітня 2000 р. скаргу Б. було залишено без задоволення. Своє
рішення суд мотивував тим, що хоча заявник і довів безпідставність
посилань у тексті атестації на його схильність до хабарництва, а
також на дисциплінарні стягнення, накладені на нього у 1996-1998
рр., як на дані, що негативно його характеризують, проте вони
істотно не впливають на законність висновку атестації про
невідповідність його займаній посаді, оскільки в основу цього
висновку покладено інші обставини, що знайшли підтвердження в
судовому засіданні.
Ухвалою військового суду Центрального регіону від 30 травня
2000 р. рішення було залишено без зміни, а касаційна скарга Б. -
без задоволення.
Голова Верховного Суду України порушив у протесті питання про
скасування постановлених у справі судових рішень і направлення її
на новий розгляд. Військова колегія Верховного Суду України
протест задовольнила з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що суд на порушення вимог
статей 15, 30, 62 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
не вжив усіх передбачених
законом заходів до всебічного, повного та об'єктивного з'ясування
дійсних обставин справи, безпідставно звузив обсяг вимог заявника
і внаслідок цього неправильно вирішив справу.
Так, згідно з ч.7 ст.248-6 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
, встановивши при
розгляді скарги наявність спору про право, який вирішується в
порядку позовного провадження, суд залишає її без розгляду, у
зв'язку з чим провадження у справі закривається. У разі з'ясування
цих обставин при поданні скарги суддя відмовляє в її прийнятті й
роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних
підставах, оскільки провадження в порядку, передбаченому гл.31-А
ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
, не може бути розпочато, про що зазначено також у
постанові Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р.
N 13 ( v0013700-97 ) (v0013700-97)
"Про практику розгляду судами справ за
скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових
осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та
свободи громадян".
Як вбачається з рішення суду, встановивши, що предметом
судового розгляду є оскарження Б. дій командира військової
частини, які знайшли своє вираження у складанні негативної
службової атестації на нього, суд вирішив у судовому засіданні
лише питання про поновлення прав Б., тобто розглянув справу за
правилами гл.31-А ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
. Разом з тим у поданій до суду
скарзі Б. не тільки ставив під сумнів правомірність дій командира
військової частини, який склав зазначену атестацію, а передусім
вимагав перевірити й об'єктивність і відшкодувати йому заподіяну
складанням цієї атестації моральну шкоду. В судовому засіданні
заявник наведені вимоги підтримав.
Відповідно до положень ч.4 ст.32 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
кожен громадянин має право вимагати в судовому
порядку спростування недостовірної інформації, що порочить його
честь і гідність, а також відшкодування матеріальної та моральної
шкоди, заподіяної використанням такої інформації.
Проте, як вбачається з протоколу судового засідання,
користуючись своїм правом вибору способу захисту честі й гідності,
Б. зазначив, що його вимоги не полягають у притягненні винної
особи до кримінальної відповідальності за наклеп та образу, однак
суд не з'ясував, чи просить заявник спростувати поширені відомості
у порядку цивільного судочинства, і всупереч вимогам, викладеним у
п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня
1990 р. N 7 ( v0007700-90 ) (v0007700-90)
"Про застосування судами
законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової
репутації громадян та організацій", не роз'яснив йому порядок
судового захисту честі та гідності.
Крім того, питання стягнення моральної шкоди безпідставно не
було включено судом до предмета судового розгляду і на порушення
ст.203 ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
не знайшло свого відображення в рішенні
суду.
Таким чином, суд недостатньо з'ясував обсяг вимог, викладених
у поданій до суду скарзі, не визначив зміст правовідносин, у сфері
яких ці вимоги мали бути врегульовані, й безпідставно звузивши їх,
розглянув цивільну справу за правилами гл.31-А ЦПК ( 1502-06 ) (1502-06)
.
Зазначені порушення норм процесуального законодавства
призвели до неправильного вирішення справи по суті заявлених
вимог, що згідно зі ст.314 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
є безумовною підставою
для скасування рішення суду.
Хоча в судовому засіданні й було безспірно встановлено, що
заявник довів необгрунтованість вказівки в тексті атестації на
свою нібито схильність до хабарництва та посилань у ній на інші
дисциплінарні стягнення, які були накладені на нього у 1996-1998
рр., зняті в установленому порядку і не стосувалися періоду, за
який в атестації висвітлювалася службова діяльність Б., суд не
виключив цих вказівок із тексту атестації, пославшись лише на те,
що вони істотно не впливають на правильність її висновку в цілому.
При цьому судом не враховано, що посилання на зазначені вище
обставини в службовій атестації, яка є офіційним документом,
можуть істотно вплинути на прийняття в майбутньому інших рішень
щодо просування Б. по службі, а відтак безпідставно обмежити його
в правах.
При касаційному розгляді справи військовий суд Центрального
регіону на порушення вимог статей 310, 318 ЦПК ( 1503-06 ) (1503-06)
не
звернув уваги на зазначені помилки суду першої інстанції та
залишив його рішення без зміни.
За таких обставин судові рішення у справі не можуть бути
визнані законними та обгрунтованими внаслідок порушення вимог
статей 15, 30 та 62 ЦПК ( 1501-06 ) (1501-06)
і підлягають скасуванню. При
новому розгляді справи суду необхідно уточнити заявлені Б. вимоги,
визначити зміст правовідносин, у сфері яких ці вимоги регулюються,
і на підставі всебічної та об'єктивної перевірки їх
обгрунтованості вирішити спір виходячи з вимог закону. Тому
військова колегія Верховного Суду України протест Голови
Верховного Суду України задовольнила, усі постановлені у справі
рішення скасувала і направила її на новий розгляд до військового
суду гарнізону в іншому складі суддів.
"Вісник Верховного Суду України", N 1, січень-лютий 2001 р.