У жовтні 1998 р. С. пред'явила позов до АТЗТ "АвтоЗАЗ-Деу" (далі - "АвтоЗАЗ-Деу") про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позивачка зазначала, що працювала у відповідача бухгалтером житлово-комунального відділу (далі - ЖКВ) госпрозрахункового підрозділу "АвтоЗАЗ-Мотор". Наказом директора цього підрозділу від 25 серпня 1998 р. було прийнято рішення про скорочення ряду посад, у тому числі тієї, яку вона займала, всупереч положенням колективного договору "АвтоЗАЗ-Деу" про збереження посад протягом трьох років із дня створення товариства, а 27 жовтня того ж року її було звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП (322-08) за наказом генерального директора АТВТ "АвтоЗАЗ" (далі - "АвтоЗАЗ"), в якому вона вже не працювала у зв'язку з переведенням до "АвтоЗАЗ-Деу". Як другого відповідача до участі у справі було залучено "АвтоЗАЗ".

Рішенням Мелітопольського міського суду від 30 червня 1999 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Запорізького обласного суду від 10 серпня того ж року, в позові було відмовлено.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі судових рішень у зв'язку з порушенням статей 15, 62, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) і направлення її на новий розгляд. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Міський суд, відмовляючи у позові, а судова колегія обласного суду, залишаючи його рішення без зміни, виходили з того, що позивачка не була працівником "АвтоЗАЗ-Деу", оскільки наказу про переведення її на це підприємство з "АвтоЗАЗ" не було, і ніхто з посадових осіб "АвтоЗАЗ-Деу", які мають право прийому на роботу та звільнення, не допускав її до роботи в цьому спільному українсько-корейському підприємстві. Вона продовжувала виконувати обов'язки з обслуговування житлового фонду "АвтоЗАЗ" і після передачі цього фонду місцевій раді була звільнена "АвтоЗАЗ" відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП (322-08) .

Однак, до висновку про те, що позивачка не була працівником "АвтоЗАЗ-Деу", суд дійшов без всебічного з'ясування дійсних обставин справи і належної оцінки деяких доказів щодо них.

Судом установлено, що після утворення "АвтоЗАЗ-Деу" позивачка фактично виконувала обов'язки бухгалтера в його ЖКВ, але це було визнано її особистою ініціативою, яка не могла розцінюватись як укладення трудового договору. Разом з тим судом не дано ніякої оцінки положенням щодо працівників "АвтоЗАЗ" установчого договору про заснування та діяльність спільного українсько-корейського підприємства з іноземними інвестиціями у формі АТЗТ "АвтоЗАЗ-Деу" (затверджений протоколом від 2 березня 1998 р. N 1), на підставі якого "АвтоЗАЗ-Деу" було зареєстровано розпорядженням Запорізького міського голови від 15 квітня 1998 р. N 498 і набуло статусу юридичної особи. Пунктами 7.1, 7.2 цього договору передбачено, що всі працівники структурних підрозділів "АвтоЗАЗ", на базі якого створюється нове товариство, стануть його працівниками за переведенням згідно з чинним законодавством про працю. До переведення ці працівники тимчасово займатимуть такі самі посади, а з дати заснування товариства їм гарантується збереження їхніх робочих місць.

Із наведених положень установчого договору вбачається, що після заснування "АвтоЗАЗ-Деу" працівники структурних підрозділів "АвтоЗАЗ" продовжували роботу в "АвтоЗАЗ-Деу" до оформлення переведення на займаних раніше посадах згідно з правомочним актом останнього. На час заснування товариства позивачка займала посаду бухгалтера ЖКВ структурного підрозділу "АвтоЗАЗ" - "АвтоЗАЗ-Мотор" і тому положення цього акта щодо продовження права на цю посаду в "АвтоЗАЗ-Деу" поширювалось і на неї.

Згідно ж із ч. 4 ст. 24 КЗпП (322-08) трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично допущено до роботи.

Не взяв суд до уваги й того, що в документах, на підставі яких розірвано трудовий договір із позивачкою, фактично йдеться про звільнення її "АвтоЗАЗ" із роботи в "АвтоЗАЗ-Деу". Посаду позивачки виключено зі штатного розпису за наказом директора госпрозрахункового підрозділу "АвтоЗАЗ-Деу" - "АвтоЗАЗ-Мотор" - від 25 серпня 1998 р. N 86 про реорганізацію ЖКВ цього підрозділу.

Суд визнав зазначений наказ помилковим і разом з тим не дав ніякої оцінки тим обставинам, що позивачку звільнено з роботи саме на підставі цього наказу наказом "АвтоЗАЗ" від 22 жовтня 1998 р. N 248 і що згоду на її звільнення дав 21 жовтня того ж року профспілковий комітет госпрозрахункового підрозділу "АвтоЗАЗ-Мотор", тобто структури "АвтоЗАЗ-Деу".

Оскільки справу розглянуто з порушенням вимог статей 15, 62, 203 ЦПК (1501-06, 1502-06) , постановлені в ній судові рішення не можуть залишатися в силі. При новому розгляді суду необхідно врахувати викладене і більш повно з'ясувати дійсний характер правовідносин сторін.

Виходячи з наведеного і керуючись статтями 336 - 338 ЦПК (1503-06) , судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила, рішення Мелітопольського міського суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Запорізького обласного суду скасувала і направила справу на новий розгляд.