СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 13.09.2000

                             (Витяг)

     У квітні  2000  р.  до  Донецького  обласного  суду  надійшло
клопотання С.Г.     та     Ізобільненського     районного     суду
Ставропольського  краю  Російської  Федерації   про   визнання   і
виконання  на  території  України  рішення цього суду від 21 липня
1998 р., яким неповнолітнього С.В., 1990 року народження, передано
на виховання  батька  С.Г.  та роз'яснено матері С.І.  її право на
участь у вихованні сина.

     Ухвалою Донецького  обласного  суду  від 23 травня 2000 р.  у
задоволенні клопотання було відмовлено.

     У скарзі С.Г. просив переглянути зазначену ухвалу і дозволити
виконання на території України рішення суду про передачу  сина  на
його виховання,  посилаючись на те,  що висновки,  які містяться в
оскаржуваній ухвалі, про порушення прав відповідачки при вирішенні
судом  Російської  Федерації цивільної справи про визначення місця
проживання дитини не грунтуються на матеріалах  справи  і  вимогах
закону. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
скаргу залишила без задоволення з таких підстав.

     Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд виходив із того, що
спір   подружжя   про   місце   проживання    дитини    розглянуто
некомпетентним судом та з порушенням прав С.І. Такий висновок суду
відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

     Відповідно до ст. 32 Конвенції про правову допомогу і правові
відносини у   цивільних,   сімейних   та   кримінальних    справах
( 997_009 ) (997_009)
        ,  ратифікованої Україною Законом від 10 листопада 1994
р. ( 240/94-ВР ) (240/94-ВР)
        ,  правовідносини  батьків  та  дітей  регулюються
законодавством тієї держави, на території якої постійно проживають
діти, і спори щодо них підсудні суду цієї держави.

     Судом установлено,  що  неповнолітній С.В.,  щодо якого виник
спір,  постійно прописаний,  проживає і на момент вирішення  спору
проживав у м.  Донецьку. Зазначений факт підтверджується зібраними
доказами:  довідкою ЖЕД N 1 ЖЕО Київського району м.  Донецька  та
показаннями свідків, яким суд дав належну оцінку.

     Той факт,  що певний час С.В.  проживав у  м.  Ізобільному  у
батька,  висновків суду не спростовує. Отже, висновок суду про те,
що спір про місце проживання дитини вирішено некомпетентним судом,
є вірним.

     Крім того, справу розглянуто Ізобільненським районним судом з
порушенням прав С.І., оскільки про день і час вирішення спору вона
не була належним чином повідомлена,  що  підтверджується  довідкою
Донецького   поштамту  та  відсутністю  відповідного  документа  в
матеріалах, долучених до клопотання С.Г.

     За таких  обставин  суд  обгрунтовано  відмовив у задоволенні
клопотання про визнання і виконання на території  України  рішення
суду  Російської  Федерації.  Доводи  скарги  та  долучені  до неї
матеріали висновків суду не спростовують.

     На підставі  наведеного  судова  колегія  в цивільних справах
Верховного Суду України скаргу С.Г.  залишила без  задоволення,  а
ухвалу Донецького обласного суду - без зміни.

 "Вісник Верховного Суду України", N 4, липень - серпень, 2001 р.