СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 02.08.2000
(Витяг)
У червні 1999 р. П. пред'явив до редакції незалежної газети
"Ізмаїльські відомості", а також до автора статей О. позов про
захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування
моральної шкоди, посилаючись на те, що 5 червня 1998 р. у N 43
газети було опубліковано добірку статей "Две истории из зала
суда", в яких викладено відомості, що не відповідають дійсності,
порочать його честь, гідність та ділову репутацію як особи та
судді. А саме: у статті під заголовком "История первая "Убийца на
свободе" не відповідає дійсності інформація про те, що М. раніше
був двічі засуджений за вбивство, крім того, автор дійшов
висновку, що незважаючи на доведеність вини М. у вчиненні вбивства
громадянки Г. підсудному пощастило, оскільки суддя П. виявився
"добрим-добрим". Цей висновок автора порочить його честь і
гідність. У іншій статті під заголовком "История вторая" автор
невірно виклав зміст обвинувального висновку і зазначив про
притягнення Ш. до кримінальної відповідальності та взяття її під
варту.
Висновок автора про те, що причиною обраної щодо Ш. міри
покарання виявився поганий настрій судді, а ймовірніше, навіть не
настрій, а те, що "судовим крючкотворцям просто не заплатили...
заробітну плату, адже правосуддя не продається, правда?" - є
образливим для нього як судді.
Посилаючись на те, що зміст зазначених статей та викладені в
них відомості порочать його честь, гідність і ділову репутацію,
завдають йому як особі й судді великої моральної шкоди, П. просив
зобов'язати відповідача опублікувати спростування, а також
стягнути на відшкодування моральної шкоди 80 тис. грн.
безпосередньо з редакції, оскільки остання всю відповідальність за
статтю взяла на себе, зазначивши, що вона є результатом
колективної праці, а не конкретного автора, і наведене в кінці
статті ім'я автора є вигаданим.
Рішенням судової колегії в цивільних справах Одеського
обласного суду від 19 травня 2000 р. в позові відмовлено.
У касаційній скарзі П. просив рішення суду скасувати і
направити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що
відповідач не надав доказів того, що викладені у статті відомості
відповідають дійсності і не порочать його честь та гідність, а
тому висновок суду про те, що стаття має оціночний характер і в
ній викладено лише судження автора, є помилковим.
Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України
визнала, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких
підстав.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови
від 28 вересня 1990 р. N 7 ( v0007700-90 ) (v0007700-90)
"Про застосування
судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової
репутації громадян та організацій", при розгляді цивільних справ,
порушених у порядку, передбаченому ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, суди
повинні з'ясовувати, чи було поширено відомості, про спростування
яких пред'явлено позов, чи порочать вони честь, гідність і ділову
репутацію позивача та чи відповідають дійсності.
На підставі ч. 3 ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
громадяни або
організації, щодо яких поширено відомості, що не відповідають
дійсності і завдають шкоди їхнім інтересам, честі, гідності або
діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей
вимагати відшкодування заподіяної цими діями майнової та моральної
шкоди.
До відомостей, що порочать особу і можуть спростовуватися в
передбаченому ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
порядку, слід відносити
інформацію про особу або певні факти, дані, які принижують честь,
гідність та ділову репутацію особи перед громадськістю чи окремими
громадянами з точки зору додержання законів, загальновизнаних
правил співжиття, принципів людської моралі і не відповідають
дійсності чи неправдиво викладені.
Разом з тим ст. 34 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
проголошено право кожного на свободу думки і слова, на вільне
виявлення своїх поглядів і переконань. Таке право друкованих
засобів масової інформації закріплено і в ст. 2 Закону від 16
листопада 1992 р. "Про друковані засоби масової інформації (пресу)
в Україні" ( 2782-12 ) (2782-12)
. Тому критична оцінка певних фактів та
недоліків, які мали місце, не може визнаватись відомостями, що
порочать особу і можуть бути спростовані в порядку, передбаченому
ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
.
Відмовляючи в задоволенні позову і спростуванні відомостей,
викладених у статті, щодо наявності попередніх судимостей у
громадянина М., а також обставин притягнення до кримінальної
відповідальності і взяття під варту громадянки Ш., суд дійшов
правильного висновку про те, що хоч вони і не повною мірою
відповідають дійсним обставинам, однак не стосуються позивача і не
є такими, які принижують його честь, гідність чи ділову репутацію.
Що ж стосується наявних у статті висновків щодо оцінки
окремих дій і рис характеру позивача, то вони не є відомостями,
які можуть бути оспорені й спростовані в порядку, передбаченому
ст. 7 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
, оскільки є відображенням поглядів
журналіста, його оціночними судженнями про певні події, право на
які гарантоване законом.
Крім того, суд обгрунтовано зазначив, що ця оцінка висловлена
у пристойній формі, у виразах, які прийняті у спілкуванні людей.
За таких обставин суд дійшов обгрунтованого висновку про
відсутність підстав для задоволення вимог позивача, в тому числі й
про відшкодування моральної шкоди.
Доводами скарги висновки суду не спростовуються, у зв'язку з
чим підстав для її задоволення і скасування рішення суду не
вбачається.
Враховуючи наведене, судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України касаційну скаргу П. залишила без
задоволення, а рішення Одеського обласного суду - без зміни.
"Рішення Верховного Суду України", 2001 р..