У вересні 1997 р. Р. звернулася в суд із позовом до АТВТ "Червоний металіст" (як третю особу судом до участі у справі притягнуто науково-дослідний інститут "Автоматвуглерудпром") про стягнення середнього заробітку за час затримки належних їй при звільненні сум. Позивачка посилалась на те, що її звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП (322-08) з 7 квітня 1997 р., однак у день звільнення розрахунок із нею проведено не було і лише 29 серпня того ж року на підставі рішення КТС через судового виконавця виплачено розрахункові суми. У зв'язку з наведеним на підставі ст. 117 КЗпП Р. просила стягнути з відповідача середній заробіток за період із 7 квітня по 29 серпня 1997 р. в сумі 737 грн. 88 коп.

Рішенням Конотопського міського суду від 9 жовтня 1997 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних справах Сумського обласного суду від 26 листопада того ж року, позов було задоволено частково. Постановлено стягнути зі згаданого АТВТ на користь Р. 98 грн. 82 коп. і на користь держави мито в сумі 4 грн. 94 коп.

Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті питання про скасування постановлених у справі рішень і направлення її для розгляду по першій інстанції до обласного суду, оскільки міський суд неповно з'ясував обставини справи, права та обов'язки сторін і допустив істотне порушення норм процесуального права. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України протест задовольнила з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 117 КЗпП (322-08) у разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в ч. 1 цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної ним за новим місцем роботи. Таким чином, законом чітко визначено, які виплати і за яких умов можуть враховуватися при покладенні матеріальної відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Проте суд на порушення цієї норми та без посилання на іншу норму права зменшив призначену до виплати суму на 206 грн., які були виплачені позивачці у вересні 1997 р. на підставі ст. 49-3 КЗпП (322-08) , хоча останньою не передбачено можливості такого зарахування.

Згідно зі ст. 116 КЗпП (322-08) виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо він цього дня не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як вбачається з довідки, звільнені наказом від 7 квітня 1997 р. N 52-к працівники цього дня не працювали і в розрахунок заробітної плати цей день їм не включено. За таких обставин суд повинен був з'ясувати, чи працювала позивачка в день звільнення, а якщо ні, то коли вона пред'явила вимогу про проведення розрахунку, однак на порушення закону він цього не зробив.

Зі змісту рішення видно, що заборгованість по заробітній платі в сумі 522 грн. 17 коп. виплачено Р. із депозитного рахунку суду 29 серпня 1997 р. на підставі посвідчення КТС від 16 квітня того ж року. Стягуючи середній заробіток за період із 7 квітня по 29 серпня 1997 р., суд не з'ясував, чи є вина підприємства у несвоєчасному виконанні рішення згаданої комісії.

Суд також припустився правової помилки при визначенні розміру середнього заробітку, що підлягав виплаті позивачці, оскільки розрахунок його провів усупереч п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (100-95-п) ).

Крім того, на порушення вимог статей 178 - 181, 186 ЦПК (1502-06) суддя не доповів у судовому засіданні матеріали справи, не з'ясував ставлення сторін до заявленого позову і не надав їм слово для пояснень, чим істотно порушив їхні процесуальні права. У рішенні суду зроблено посилання на пояснення сторін та докази, однак протоколом судового засідання це не підтверджується.

Оскільки суд порушив вимоги статей 15, 178 - 181, 186, 202 ЦПК (1501-06, 1502-06) , постановлене у справі рішення підлягає скасуванню, так само, як і касаційна ухвала судової колегії в цивільних справах обласного суду, яка всупереч вимогам ст. 310 ЦПК (1503-06) залишила помилкове рішення суду першої інстанції без зміни. При новому розгляді справи суду слід вжити заходів до повного та всебічного з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, перевірити їхні доводи й заперечення і вирішити спір відповідно до закону.

Враховуючи те, що справа тривалий час не знаходить правильного вирішення в районному суді, та її складність, судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала за необхідне передати справу для розгляду по першій інстанції до Сумського обласного суду.

На підставі наведеного судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України рішення Конотопського міського суду та ухвалу судової колегії в цивільних справах Сумського обласного суду скасувала і направила справу до Сумського обласного суду для розгляду по першій інстанції.