СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 14.06.2000
(Витяг)
Суд визнав незаконним дії прокуратури та установи управління
Державного департаменту України з питань виконання покарань у
зв'язку з триманням під вартою особи в порядку запобіжного заходу
після закінчення встановленого на це законом строку виходячи з
положень статей 29, 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, ст. 156
КПК України ( 1002-05 ) (1002-05)
і ст. 20 Закону України "Про попереднє
ув'язнення" ( 3352-12 ) (3352-12)
У листопаді 1999 р. обвинувачений М. та його адвокати К. і Д.
звернулись до суду зі скаргою на незаконні дії прокуратури
Черкаської області та слідчого ізолятора N 30 управління
Державного департаменту України з питань виконання покарань у
Черкаській області (далі - СІЗО).
Скаржник зазначав, що його було затримано 18 вересня 1998 р.
і 21 вересня того ж року було призначено міру запобіжного заходу -
тримання під вартою, строк якого було продовжено заступником
Генерального прокурора України до 12 місяців, тобто до 18 вересня
1999 р. У період із 15 вересня по 1 листопада 1999 р. йому згідно
зі ст. 218 КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
були пред'явлені для ознайомлення
матеріали кримінальної справи. Таким чином, термін тримання його
під вартою закінчився і він підлягав негайному звільненню.
Посилаючись на зазначені обставини, скаржник на підставі ч. 3
ст. 156 КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
і ст. 20 Закону від 30 червня 1993 р. "Про
попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) (3352-12)
просив визнати дії названих
установ неправомірними та зобов'язати звільнити його з-під варти.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 23
листопада 1999 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Черкаського обласного суду від 15 грудня 1999
р., скаргу М. було задоволено. Постановлено визнати дії
прокуратури Черкаської області та СІЗО незаконними. Зобов'язано
прокуратуру вирішити питання про перебування М. під вартою у
встановленому законом порядку протягом п'яти діб після набрання
рішенням законної сили.
Постановою президії Черкаського обласного суду від 25 лютого
2000 р. протест прокурора Черкаської області щодо скасування
зазначених судових рішень було відхилено, а рішення залишено без
зміни.
Заступник Генерального прокурора України порушив у протесті
питання про скасування всіх постановлених судових рішень і
закриття провадження у справі. Судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест залишила без задоволення з таких
підстав.
Відповідно до ст. 55 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
права та
свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному
гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових та службових осіб.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом,
прокуратурою Черкаської області М. притягується до кримінальної
відповідальності разом з іншими обвинуваченими за вчинення ряду
злочинів. Кримінальну справу було порушено 17 вересня 1998 р., і
22 вересня того ж року йому було призначено міру попереднього
запобіжного заходу - тримання під вартою. Строк тримання під
вартою було продовжено заступником Генерального прокурора України
до 12 місяців, тобто до 18 вересня 1999 р.
У період із 15 вересня по 1 листопада 1999 р. скаржник та
його адвокати в порядку ст. 218 КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
ознайомлювалися з
матеріалами справи, у зв'язку з чим строк тримання його під вартою
закінчився 5 листопада 1999 р., після чого у встановленому законом
порядку не продовжувався. Тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 20
зазначеного вище Закону ( 3352-12 ) (3352-12)
та ч. 3 ст. 156 КПК у зв'язку
із закінченням строку тримання під вартою як запобіжного заходу
він підлягав негайному звільненню.
Оскільки адміністрація СІЗО та обласна прокуратура вимог
закону не виконали, М. та його адвокати оскаржили їхні дії в
порядку, передбаченому ст. 55 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, норми
якої мають пряму дію.
Посилання у протесті на те, що відповідно до ст. 248-3 ЦПК
( 1502-06 ) (1502-06)
дана скарга не підлягає розгляду в судах, тому що для
оскарження дій службових осіб органів дізнання, попереднього
слідства, прокуратури існує інший порядок оскарження, не
заслуговують на увагу з таких підстав. По-перше, М. оскаржив
неправомірні дії зазначених органів у порядку не гл. 31-А ЦПК, а
ст. 55 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, якою кожному громадянинові
гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій
чи бездіяльності органів державної влади, службових осіб тощо.
По-друге, Кримінально-процесуальним кодексом
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) (1001-05, 1002-05, 1003-05)
взагалі не передбачено порядку
оскарження неправомірних дій зазначених органів у випадку
невиконання ними вимог закону про негайне звільнення осіб, строк
тримання яких під вартою закінчився.
Враховуючи викладене, безпідставними є також доводи протесту
про те, що М. мав можливість звернутися зі скаргою до вищестоящого
прокурора відповідно до статей 234-236 КПК ( 1002-05 ) (1002-05)
. Крім того,
зазначений порядок істотно порушує права скаржника, оскільки ст.
29 Конституції ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
гарантується, що ніхто не може
триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і
тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України протест заступника Генерального прокурора
України залишила без задоволення, а рішення Придніпровського
районного суду м. Черкас, ухвалу судової колегії в цивільних
справах та постанову президії Черкаського обласного суду - без
зміни.
Надруковано: "Вісник Верховного суду України", 4 (20), 29 вересня
2000 р.