СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 14.06.2000

                             (Витяг)

     У червні  1995 р.  Ф.  звернулася в суд із позовом до Р.  про
розірвання договору довічного утримання.  Позивачка зазначала,  що
24  березня 1995 р.  вона уклала з відповідачкою договір довічного
утримання, згідно з яким передала їй у власність свій будинок у м.
Мукачеві,  а  остання зобов'язалася забезпечити їй повне утримання
та  можливість  користування  однією  з  кімнат   будинку.   Проте
відповідачка  в  перші  ж дні дії зазначеного договору використала
всі запаси продуктів,  що в неї були,  і вже у квітні того ж  року
залишила  її  без  допомоги  та  створила  їй  неможливі умови для
проживання,  у зв'язку з  чим  вона,  Ф.,  змушена  була  залишити
будинок та переселитися до своїх знайомих. Посилаючись на наведені
обставини, Ф. просила задовольнити її вимоги.

     Ухвалою Мукачівського міського суду від 30 вересня 1997 р.  у
зв'язку зі  смертю  Ф.  у  порядку,  передбаченому  ст.  106   ЦПК
( 1501-06 ) (1501-06)
        , було проведено заміну позивача і залучено до участі у
справі правонаступника Г.Ю.

     Справа розглядалася  судами  неодноразово.  Останнім рішенням
Закарпатського обласного суду від 3  квітня  2000  р.  позов  було
задоволено.

     У касаційній  скарзі  Р.  просила  рішення  суду   скасувати,
мотивуючи  це  тим,  що воно не відповідає вимогам закону.  Судова
колегія  в  цивільних  справах  Верховного  Суду  України   скаргу
залишила без задоволення з таких підстав.

     Відповідно до ч.  1 ст.  428 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
         договір довічного
утримання  може  бути  розірваний  за  вимогою  відчужувача,  якщо
набувач майна не виконує обов'язків, взятих на себе за договором.

     Як вбачається  з  матеріалів  справи і встановлено судом,  24
березня 1995  р.  Ф.  уклала  з  відповідачкою  договір  довічного
утримання,  що був посвідчений Мукачівською державною нотаріальною
конторою,  згідно з яким  передала  у  власність  Р.  належний  їй
будинок,  а  остання  зобов'язалася  забезпечити Ф.  повне довічне
утримання та можливість користування однією з кімнат.  Проте вже у
травні того ж року відповідачка припинила виконання взятих на себе
за договором обов'язків,  що підтверджується  показаннями  свідків
М.К.,  К.  і Н.,  позовною заявою Ф.  та її поясненнями в судовому
засіданні 30 червня 1995 р.,  поясненнями позивача Г.Ю.,  а  також
іншими матеріалами справи.

     Зазначених обставин  фактично  не  заперечувала  в   судовому
засіданні  й  сама  відповідачка,  посилаючись  на те,  що з кінця
травня 1995 р.  не мала можливості виконувати свої обов'язки через
неправомірні дії Г.Ю.  та Г.О., які вселились у набутий нею згідно
з договором будинок.

     Однак пояснення   Р.   щодо   неможливості   виконання  своїх
обов'язків у зв'язку з неправомірними діями Г.Ю.  суд обгрунтовано
не взяв до уваги,  оскільки вони спростовуються показаннями свідка
М.К.,  позовною заявою Ф.,  поданою до суду 6 червня  1995  р.,  з
тексту  якої  вбачається,  що на час пред'явлення позову позивачка
проживала за іншою адресою, а також поясненнями самої відповідачки
про те, що в зазначений час Ф. у відчуженому будинку не проживала.

     Показанням допитаних у судовому засіданні свідків Б.Ю., Б.М.,
М.Ю. та Ш. про те, що відповідачці чинили перешкоди у виконанні її
обов'язків,  суд дав належну оцінку з урахуванням того,  що Б.Ю. і
Б.М.   є  близькими  родичами  відповідачки,  а  Ш.  безпосереднім
очевидцем подій не була.  Що  ж  до  показань  М.Ю.,  то  вони  не
конкретизовані та спростовуються зазначеними вище доказами.

     За таких  обставин  судова  колегія   в   цивільних   справах
Верховного Суду України визнала,  що висновок суду про невиконання
відповідачкою взятих на себе за договором обов'язків  є  достатньо
обгрунтованим. Доводи Р. у касаційній скарзі про те, що відповідно
до ст.  428 ЦК ( 1540-06 ) (1540-06)
         спадкоємці не мають права на  звернення
до суду з вимогами про розірвання договору довічного утримання, не
заслуговують на увагу,  оскільки з позовом до суду звернулася  Ф.,
предметом  вимог  якої  було повернення жилого будинку у зв'язку з
невиконанням   відповідачкою   умов   договору,    а    в    таких
правовідносинах правонаступництво може застосовуватися.

     Виходячи з наведеного  судова  колегія  в  цивільних  справах
Верховного Суду України касаційну скаргу залишила без задоволення,
а рішення Закарпатського обласного суду - без зміни.

 Надруковано: "Вісник Верховного Суду України", N 6, 2000 р.